Перейти до основного вмісту

“Волю Пташці!”: дівчина з Тернопільщини, яка захищала “Азовсталь”, опинилася у ворожому полоні (ВІДЕО)


Уродженка Тернопільщини Катерина, яку останнім часом частіше називають Пташкою, опинилася в російському полоні.

Дівчина своїм співом підтримувала бойовий дух соратників при обороні “Азовсталі”.

Зараз вона – в руках ворогів. Про це у Фейсбуці під оприлюдненим відео написала Оксана Ахроменко. “Натрапила на відео, яке боялась побачити… Катруся… Знаю цю дитину напевно років п’ять… Якось, йдучи з репетиції, Катруся розказала мені про її мрію, а я мала необережність підтримати і надихнути її на крок,який кардинально змінив її життя. Чесно?… Відчуваю свою провину в тому, що вона зараз у такій ситуації, що воно опинилась на війні замість того, щоб розвивати свою кар’єру співачки чи актриси, про що ми теж говорили… Але наша Катя у полоні.

Буду сподіватися, що це все не на довго і що наших героїв Азову скоро поміняють, що я обійму Катрусю і добре “дам по дупі”(звичайно це жарт). Пишаюсь нею.

Катя-справжня героїня, мужня, цілеспрямована, рішуча, самостійна! Її силі волі можна було позаздрити. Бачу ціль-не бачу перешкод-це все про неї! Вона ніколи не була керована, вона завжди є вільна і незалежна від чиєїсь думки. Катруся, я бажаю тобі чимскорішої ВОЛІ! Тримайся, дитино! Молимомь за тебе! Молимося за азовців”, – написала Оксана Ахроменко.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

У 40 років моя дружина зізналася, що закохалася у свого начальника, і прямо попросила розлучення. Діти тоді вже вчилися в столиці, тож ніхто з нас не хотів ускладнювати ситуацію. Я залишив їй нашу квартиру, побажав щастя, і вирішив повністю зосередитися на роботі. Час не стояв на місці, і мої зусилля почали давати плоди — бізнес розвивався, а справи йшли все краще. Через чотири роки я досяг того, про що навіть не мріяв раніше: придбав великий і затишний будинок за містом. Здавалося, життя набирає нових обертів, але внутрішньо я часто згадував той момент, коли все змінилося.

  Мені 68 років, і я лише тепер зрозумів, що шляхи долі передбачити неможливо. Не зважаючи на свій поважний вік, я ще досі працюю, у мене є своя невелика фірма, яка дає непогані прибутки. Живу я сам у своєму власному будинку, доволі просторому. Мій перший шлюб був доволі щасливим, у нас з дружиною народилося двоє дітей – син і дочка. Прожили ми майже 20 років, я забезпечив свою родину житлом, та й грошей нам ніколи не бракувало. Але у віці 40 років моя дружина закохалася у свого начальника і сама мені зізналася в цьому. Вона попросила розлучення, діти на той час вже поїхали з дому у столицю вчитися. Дружині я залишив нашу квартиру, побажав усього хорошого і з головою кинувся в роботу. Мої справи швидко пішли угору, через чотири роки я купив собі великий будинок за містом. Оскільки я весь час пропадав на роботі, то найняв жінку, яка мала доглядати за моїм будинком, в її обов’язки входило прибирати будинок, прати, прасувати і наповнювати мій холодильник продуктами. Марія, так звали м...

“І замість розкішної фати, моя мама одягла мене в чорну хустку”

Мабуть, як і будь-якого вчителя, мене цікавить доля моїх учнів. І я завжди пишаюсь, коли дізнаюсь про їхні успіхи, бо вважаю, що в цьому є якась моя часточка. То стосується не лише професійного зростання. Приємно знати, що мають гарну сім’ю, чудових діточок, а дехто ще й онуками встиг обзавестись. До того ж, сьогодні не потрібно телефонувати та шукати місце проживання. Соціальні мережі розкажуть про все і про всіх. Саме з «Фейсбуку» я довідалась про долю ІВАНКИ БУРЛАКИ з Шаргорода, однієї із моїх «зірочок». По закінченню Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка, вона здійснила свою заповітну мрію – стала кореспондентом. Працювала на полтавському телебаченні. Багато кому припав до душі її репортаж про жінку, яка підгодовувала на ставку родину нутрій. Та й інші публікації були цікавими і неординарними. Коли у тому ж ФБ на фото поряд із Іванкою з’явився молодий чоловік, а її прізвище стало «ДІМОВА», я зрозуміла, що вона знайшла своє щастя. Вони обоє знайшли. Дос...

Свекруха безцеремонно залізла в мою сумочку, яка лежала на комоді! – Давай сюди чотири тисячі, негайно! Це не твої гроші, а мого сина! Вона звикла, що мій чоловік має виконувати всі її забаганки, але цього разу її поведінка перейшла всі межі.

  Свекруха вважає, що мій чоловік їй повинен все життя допомагати. Ранок неділі, лежу в теплому ліжечку. Чоловік поїхав до своєї мами – лампочки поміняти. Ні, привід для закликання синочка в гості, природно, був зовсім іншим: – Синочку, у Ігоря – твого племінника, сьогодні день народження. Приїжджай, заодно лампочки поміняєш. Мій чоловік – марнотрат. Свою зарплату він розтратив буквально за кілька днів. Гаразд хоч за квартиру платить і на їжу дає. Решта йде на покупку нових ігор і чогось там в самих іграх. Я і не переживаю з цього приводу – нехай краще грає, як дитина, ніж з друзями по шинках сновигає. Тим більше, я пам’ятаю: перші 40 років дитинства для чоловіка найважчі. Все вищеописане я написала не поскаржитися, а пояснити, чому у мого чоловіка ніколи немає грошей. У мене, на відміну від чоловіка, гаманець ніколи не буває порожній. Ще в заначку відкладаю. Іноді, якщо чоловікові потрібно щось терміново купити, я його виручаю. Але ніколи, важливо, не даю чоловікові гроші на маму,...