Перейти до основного вмісту

Російський газ, українське зерно і безпека в регіоні: в Сочі завершилися чотиригодинні переговори Путіна та Ердогана. Фото

 


Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган у п’ятницю, 5 серпня, прибув до Сочі (РФ), де відбулися його переговори з російським диктатором Володимиром Путіним. З’ясувалося, що глава Чечні Рамзан Кадиров заявлений у складі російської делегації.

Основною темою розмови стала “зернова угода” та перші результати розблокування українських портів для експорту продовольства. Пресслужба Кремля писала, що на цих переговорах президенти мають “звірити годинник” щодо виконання домовленостей. Нагадаємо, що перший корабель вийшов із порту Одеси 1 серпня. .obozrevatel.com

Іншими темами були: ситуація в Україні та Сирії, питання військово-технічного співробітництва, розширення торговельно-економічних зв’язків, спільні стратегічні проєкти у сфері енергетики.

Переговори тривали трохи більше чотирьох годин. За словами прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова, президенти за підсумками переговорів ухвалили спільну заяву.

Зустріч Реджепа Таїпа Ердогана та Володимира Путіна

РосЗМІ повідомили, що переговори “у вузькому складі” відбуваються у Зеленій залі корпусу “Імперіал” сочинського санаторію “Русь”.

Путін на зустрічі висловив сподівання на підписання меморандуму про розвиток торгово-економічних зв’язків. Ердоган водночас заявив главі РФ, що їм належить відкрити нову сторінку в питаннях співробітництва.

Російський диктатор нагадав про “Турецький потік”, назвавши його одним із найважливіших шляхів постачання російського газу до Європи. Він заявив, що “Турецький потік” працює безперебійно, і “європейські партнери повинні бути вдячні Туреччині за це”.

Також стало відомо, що пресконференцію президентів скасували через графік турецького глави (за інформацією журналістів т. зв. кремлівського пулу).

Прикметно, що Путін особисто подякував Ердогану за його роль у досягненні домовленостей щодо зерна, сказавши, що це містить “поставки російської продукції та добрив”. Як саме російська продукція пов’язана із “зерновою угодою” або чи мав він на увазі зерно з окупованих територій, не уточнюється.

Ердоган вилетів з Туреччини до Росії літаком

Нагадаємо: 1 серпня, вперше від початку широкомасштабної війни Росії в Україні, з акваторії Одеського порту вийшло судно з 26 тис. тонн української кукурудзи на борту. Це корабель RAZONI, який прямує до порту Тріполі в Лівані.

Очікується, що за першим судном, яке покинуло Одесу по “зерновому коридору”, підуть ще 16 кораблів. Вони вже чекають своєї черги в портах Одеської області, де перебувають від початку повномасштабного вторгнення РФ. Крім того, Україна отримує заявки на входження до своїх вод інших суден.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

– Алло. Це Олена? – Так, слухаю вас уважно. – Вас турбує Максим. Я – чоловік коханки вашого чоловіка. Олена застигла, тримаючи в руках пакет із покупками, намагаючись осмислити, хто їй телефонує. Але слова «Коханка чоловіка. Коханка чоловіка» немов ехо відбивалися у голові. – Так, я слухаю, – повторила механічно Олена. – Вас це не дивує? Вам уже відомо? – Так. Ні, тобто. Я хочу сказати, що не розумію, про що ви ведете мову. Хоча ніби й розумію, але не знаю, що вам відповісти, – Олена зовсім розгубилася, плутаючись у думках та словах.

  – Алло. Це Олена? – Так, слухаю вас уважно. – Вас турбує Максим. Я – чоловік коханки вашого чоловіка. Олена застигла, тримаючи в руках пакет із покупками, намагаючись осмислити, хто їй телефонує. Але слова «Коханка чоловіка. Коханка чоловіка» немов ехо відбивалися у голові. – Так, я слухаю, – повторила механічно Олена. – Вас це не дивує? Вам уже відомо? – Так. Ні, тобто. Я хочу сказати, що не розумію, про що ви ведете мову. Хоча ніби й розумію, але не знаю, що вам відповісти, – Олена зовсім розгубилася, плутаючись у думках та словах. Вони напливали хаотично, перемішуючись, не даючи змоги скласти цілісну картину. – Пропоную зустрітися, аби все обговорити, – голос співрозмовника вражав спокоєм і стриманістю. – Згода. Безумовно. Коли? – Хоч зараз. Де ви? Я під’їду. – Ой, я зараз біля крамниці. Мені ще треба придбати кефір. Хоча, ні, навіщо? Це не має значення. Я зараз вийду. Я на розі вулиць Вишневої та Квіткової. Олена глянула на продукти у пакеті. Вони здалися їй несправжніми. Неї...

“Волю Пташці!”: дівчина з Тернопільщини, яка захищала “Азовсталь”, опинилася у ворожому полоні (ВІДЕО)

Уродженка Тернопільщини Катерина, яку останнім часом частіше називають Пташкою, опинилася в російському полоні. Дівчина своїм співом підтримувала бойовий дух соратників при обороні “Азовсталі”. Зараз вона – в руках ворогів. Про це у Фейсбуці під оприлюдненим відео написала Оксана Ахроменко. “Натрапила на відео, яке боялась побачити… Катруся… Знаю цю дитину напевно років п’ять… Якось, йдучи з репетиції, Катруся розказала мені про її мрію, а я мала необережність підтримати і надихнути її на крок,який кардинально змінив її життя. Чесно?… Відчуваю свою провину в тому, що вона зараз у такій ситуації, що воно опинилась на війні замість того, щоб розвивати свою кар’єру співачки чи актриси, про що ми теж говорили… Але наша Катя у полоні. Буду сподіватися, що це все не на довго і що наших героїв Азову скоро поміняють, що я обійму Катрусю і добре “дам по дупі”(звичайно це жарт). Пишаюсь нею. Катя-справжня героїня, мужня, цілеспрямована, рішуча, самостійна! Її силі волі можна було позаздрити. Бач...

Моя мати зараз у лікарні. На роботі, у колективі всім відомо про те, що мати виростила мене самотужки, після смерті чоловіка, вірніше не мене, а нас із сестрою. Тільки сестри вже давно немає поруч, і після того мати ніби підмінили. Мені тоді виповнилося двадцять чотири, а сестрі було двадцять сім. Родину вона так і не створила, а я вже готувалася до весілля. — Давай трохи зачекаємо, – попросила я тоді свого нареченого Максима, – зараз не час для веселощів, мамі не до того.

  Моя мати зараз у лікарні. На роботі, у колективі всім відомо про те, що мати виростила мене самотужки, після смерті чоловіка, вірніше не мене, а нас із сестрою. Тільки сестри вже давно немає поруч, і після того мати ніби підмінили. Мені тоді виповнилося двадцять чотири, а сестрі було двадцять сім. Родину вона так і не створила, а я вже готувалася до весілля. — Давай трохи зачекаємо, – попросила я тоді свого нареченого Максима, – зараз не час для веселощів, мамі не до того. Максим погодився почекати, і ми ще рік зустрічалися, бо покинути маму у скруті я не могла. — Мамо, – повідомила я їй нарешті про своє рішення, – ми з Максимом подали заяву в РАЦС, пишних святкувань не будемо, просто замовимо столик у кав’ярні, запросимо кількох друзів та його батьків. — Зараз зовсім не до святкувань, хоч би якими скромними вони були, – відповіла мати, – як ти можеш думати про весілля, коли в родині таке горе. Я лагідно намагалася пояснити мамі, що життя триває, і нам обом треба рухатися далі. М...

Софія Петрівна збентежено стояла біля прилавків стихійного ринку і не знала, як діяти. В її руках була невелика картонна тара, легенький розкладний стілець та полотняна сумка з городиною, садовиною та лісовими ягодами. Рік видався неврожайний, все росло мляво, але все ж були якісь кабачки, грушки, ожина, щось для продажу знайдеться.

  Софія Петрівна збентежено стояла біля прилавків стихійного ринку і не знала, як діяти. В її руках була невелика картонна тара, легенький розкладний стілець та полотняна сумка з городиною, садовиною та лісовими ягодами. Рік видався неврожайний, все росло мляво, але все ж були якісь кабачки, грушки, ожина, щось для продажу знайдеться. – Вибачте, пані, ви не підкажете, де можна поставити мій ящик і трохи поторгувати? – несміливо звернулася Софія Петрівна до пані, чий прилавок аж ломився від різноманіття овочів та фруктів. – Та ставайте тут, поруч! – махнула рукою жінка. – Будемо знайомі, я – Людмила. – А я – Софія, – представилася Софія Петрівна, поставила свою коробку на землю і почала розкладати свій нехитрий крам. – Якісь у вас груші не дуже, – посміхнулася Людмила. – Та й кабачки якісь пожовклі. З таким товаром багато не заробиш. Ставте поки груші по двадцять, кабачки по десять, а там подивитеся, як піде торгівля, зможете і ціну скинути. Люди почали снувати туди-сюди, у Людмили ...