Сподіваюсь, що післязавтра Україна побачить та почує у великому етері генерала Залужного. Людину, якої довіряють як найменше дев’яносто відсотків українців, – Петров

Запрошення відвідати полігон Яворів наприкінці вересня 2021 року, власно кажучи було вельми неочікуваним. Військові навчання. Штурм учбового містечка. Грандіозний тра-та-та. Купа іноземних гостей. Туди навіть притащили колишнього Міністра оборони, який вже став посміховиськом після вивчення жіночих каблучків перед парадом. Його присутність взагалі залишилась непомітною.

А ось Валерій Залужний, попри шалену кількість представників армій союзників, одразу опинився в центрі уваги.

За роки війни я бачив багато полковників і трохи менше генералів. Чув історії, як генерал Сиротенко, без охорони та супроводу, примчався до Адріатики на позиції під Талаківкою. Довго спілкувався з ротним, отримуючи інформацію з перших рук. При чому спілкувався по людські, а не по армійські.

А потім, через декілька місяців, на моїх очах він виховував двох зальотчиків. Де Анатолій Миколайович тоді знайшов необхідні, хоч і армійські слова, я не знаю! У мене було бажання тих гівнюків змішати із землею. Було за що…

Я зустрічав полковників із якими хоч у вогонь, а також тих, з ким і ср*ти не сядеш на одному материку. Ні тоді, ні зараз!

Валерій Залужний виявився іншим… Ні, не так! Це був не звичний багатьом генерал. Без «б*я» через кожну букву. І чомусь без слів «у мене стільки то календарів» при знайомстві. Таке враження, що це твій, усіма поважаємий комбат, але тільки з генеральськими погонами. Причому кожен з присутніх, бачив в ньому свого командира. Того, з яким куди завгодно. Таких ще в батальйонах називають просто – батя.

На спілкування було відведено півгодини. Ми говорили втричі довше. Вже тоді, у вересні 2021 року генерал Залужний все розумів. Скільки втрачено часу і не тільки часу! Яка сила може навалитись на Україну! Як нам шалено не вистачає часу та грошей! І як буде нам усім важко. Ми чудово бачили, що він хоче багато чого ще сказати, але не може. Хоча ми люди військові і все розуміємо. Іноді слова стають зайвими.

Пройшов майже рік спочатку повномасштабної агресії. І я навіть не намагаюсь собі уявити, що було би, не будь тоді на чолі нашої армії генерала Залужного! Що було би, почни він тоді узгоджувати із Банковою кожну кандидатуру тих, хто опинився поруч з ним. Ну дійсно, навіщо підставлятися та ризикувати кар’єрою? Краще перекласти відповідальність на чужі плечі. Може хтось інший так би і зробив, але не Валерій Федорович.

Та й він чудово розумів, що наприклад кандидатури генералів Муженка та Забродського, точно би не затвердили. Не та політична кон’юктура в кожного з них! Але мені здається, що думка Банкової взагалі не цікавила генерала. Почалась велика війна і тут він приймає рішення! Миттєві рішення. Приймає і несе за них відповідальність!

Зараз його майже немає в медійному просторі. Розумію, на Банковій бояться політичної конкуренції. (Ну смішні ж, наче діти). Але в річницю повномасштабної російської навали, як офіцер ЗСУ та громадянин, я хочу почути фахову думку саме Головнокомандувача ЗСУ, генерала Валерія Залужного. Побачити його велике інтерв’ю, а не кучу нікому не потрібних думок уселяких єрмаків з подоляками. Кому вони взагалі цікаві? Колись з них, з кожного, спитають, про підготовку до шашликів. І про ту ціну, яку досі сплачує Україна за їх суцільну бездіяльність напочатку війни!

Сподіваюсь, що післязавтра Україна побачить та почує у великому етері генерала Залужного.

Людину, якої довіряють як найменше дев’яносто відсотків українців. Чому стільки? А тому що, стільки ж довіряють ЗСУ!

Малюнок Oleksandr Kaniuka