Перейти до основного вмісту

Після розлучення Галина залишилася одна з маленькою дитиною. Знайшла якусь роботу, орендувала квартиру. На щастя, її мама живе неподалік і трохи допомагає з дитиною. Галина знайшла підробіток: прибирає у сусідки в квартирі, отримуючи за день 400 гривень. Але за ці гроші доводиться тяжко працювати, цілий день там проводить, беручи дитину із собою. Ці заробітки дуже виручають Галю, вона відразу поспішає в магазин, щоб купити необхідні продукти. Здавалося б, усе терпимо, та є один нюанс: її брат – бізнесмен, заробляє добрі гроші, до сестри ставиться добре, знає про її нелегке становище, але жодного разу фінансово не допоміг.

 

– Чесно кажучи, я взагалі не уявляю, як Галина після розлучення сама справляється з усім і ще й якось утримується на плаву, – ділиться роздумами про свою подругу 30-річна Мар’яна. – Удвох із дитиною, в орендованій квартирі, з мізерною зарплатою, а аліменти – то взагалі копійки. Добре хоч, що мати їй допомагає і часто сидить із дитиною. Хоча б няню наймати не доводиться.

Галина, колишня однокласниця і близька подруга Мар’яни, розлучилася з чоловіком приблизно два роки тому. За час спільного життя вони не нажили майже нічого, окрім дитини, тому після розлучення жінці довелося починати все з нуля. Вона влаштувала дитину в садок, знайшла роботу і орендувала квартиру.

– Ми нормально живемо! – розповідає Галина подрузі. – Пощастило знайти роботу з більш-менш зручним графіком і добрим начальством, а ще зняти квартиру неподалік від мами. Це теж удача.

Але Мар’яна лише сумно похитує головою.

– Яке там нормально? – зітхає вона. – Зарплата на цій «хорошій» роботі – всього 8 тисяч гривень, плюс аліменти маленькі й нерегулярні. Квартира в поганому стані. Галина, звісно, відмила все, обклеїла стіни простенькими шпалерами, але краще стало не набагато. Вікна старі, кути постійно вологі, сантехніка давно іржава, а з усіх щілин вітер дме. Після сплати оренди залишається зовсім небагато грошей, які треба розтягнути на двох: на їжу, одяг, взуття, проїзд і плату за садок.

Галина живе скромно, намагається економити і нічого зайвого не купує. Пів року тому знайшла додатковий заробіток – прибирає квартиру сусідки за 500 гривень за раз.

Ці гроші дуже допомагають Галині, хоча дістаються їй нелегко. Вона починає роботу рано-вранці й працює до четвертої дня, після чого повертається додому втомлена. Щастя, що сусідка живе в одному під’їзді – потрібно лише спуститися з сьомого поверху на п’ятий.

– А дитина з ким, поки вона працює?

– Іноді мати допомагає, але частіше Галина бере дитину з собою – господиня квартири не проти, розуміє її ситуацію. Втім, матір зайвий раз турбувати Галина намагається, звертається до неї лише у крайніх випадках, наприклад, коли дитину терміново треба забрати із садка через хворобу, а з роботи піти неможливо.

Крім матері, у Галини є ще брат, старший на чотири роки.

– І це в голові не вкладається! – розповідає Мар’яна. – Брат – бізнесмен, має власне виробництво. Судячи з усього, справи йдуть добре: він їздить на дорогому авто, живе у просторій трикімнатній квартирі (хоча й у кредит), регулярно відпочиває за кордоном із сім’єю. У листопаді вони були в Єгипті, зараз знову збираються на море, а влітку це у них традиційно. Загалом, живуть на широку ногу. Але при цьому допомогти рідній сестрі навіть трохи – це для нього неможливо.

– Може, у них стосунки погані?

– Та ні, нормальні. Вони спілкуються телефоном, вітають одне одного зі святами, навіть сміються разом. Здається, між ними теплі й доброзичливі відносини.

Брат добре знає, як живе і заробляє його сестра.

– Він навіть у курсі, що Галина прибирає у сусідки за ці 500 гривень, – із здивуванням каже Мар’яна. – І розуміє, як важко їй даються ці гроші, знає, що вона змушена брати дитину із собою. Для нього ця сума – дрібниця. В ресторані за вечір більше залишає. Чому б не дати сестрі ці гроші просто так? Адже це рідна людина!

Деякі знайомі Мар’яни не розуміють її обурення.

– Чому він повинен допомагати? У нього своє життя, сім’я, дитина. Сестра – доросла людина, здорова, сама повинна будувати своє життя.

Але Мар’яна з цим не погоджується. Вона вважає, що найближчим людям потрібно допомагати.

– Якби це була моя сестра, я б точно не стояла осторонь, – запевняє вона.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

“Волю Пташці!”: дівчина з Тернопільщини, яка захищала “Азовсталь”, опинилася у ворожому полоні (ВІДЕО)

Уродженка Тернопільщини Катерина, яку останнім часом частіше називають Пташкою, опинилася в російському полоні. Дівчина своїм співом підтримувала бойовий дух соратників при обороні “Азовсталі”. Зараз вона – в руках ворогів. Про це у Фейсбуці під оприлюдненим відео написала Оксана Ахроменко. “Натрапила на відео, яке боялась побачити… Катруся… Знаю цю дитину напевно років п’ять… Якось, йдучи з репетиції, Катруся розказала мені про її мрію, а я мала необережність підтримати і надихнути її на крок,який кардинально змінив її життя. Чесно?… Відчуваю свою провину в тому, що вона зараз у такій ситуації, що воно опинилась на війні замість того, щоб розвивати свою кар’єру співачки чи актриси, про що ми теж говорили… Але наша Катя у полоні. Буду сподіватися, що це все не на довго і що наших героїв Азову скоро поміняють, що я обійму Катрусю і добре “дам по дупі”(звичайно це жарт). Пишаюсь нею. Катя-справжня героїня, мужня, цілеспрямована, рішуча, самостійна! Її силі волі можна було позаздрити. Бач...

“Я вас благаю, люди, не мовчіть, ви не уявляєте, що з ними там роблять”: сестра “Волини” закликала допомогти повернути додому захисників Маріуполя – ВІДЕО

Сестра захисника “Азовсталі”, вже легендарного командира морпіхів 36-ї бригади Сергія Волинського, закликала кожного українця допомогти повернути своїх героїв додому. Для цього, переконана Тетяна Харько, необхідно постійно нагадувати світові про мужніх і незламних воїнів, які нині перебувають у полоні. Всі вони мають повернутися додому, туди, де на них чекають їхні батьки, кохані та діти. Про це вона сказала на пресконференції у Києві 30 травня. Сестра командира “Волини” нагадала, що захисники Маріуполя повністю виконали наказ і тримали місто, вразивши своїм героїзмом увесь світ. “Морпіхи та всі інші захисники “Азовсталі” гідно виконали усі поставлені завдання. Вони стримували собою потужний натиск на всю Україну, не пропускаючи ворога на інші території. Зараз виходить так, що люди починають забувати про подвиг наших захисників”, – зазначила Харько. Вона наголосила: аби не нашкодити переговорам щодо обміну незламних воїнів на полонених окупантів, їхніх родичів просили зберігати тишу. О...

На Київщині окупанти поцілили у вже і так знищений будинок: батька двох дітей вбило, а його дружині відірвало стопу

Убили батька і скалічили маму – через влучання ворожого снаряда 3-місячний хлопчик і 5-річна дівчинка залишилися напівсиротами. Під час обстрілу російськими окупантами села Заворичі, на Київщині, чоловік загинув на місці, жінці відірвало стопу. Два місяці вона провела в лікарні і лише днями повернулася додому, до своїх дітей, йдеться в ТСН. Село Заворичі в сорока кілометрах від Броварів, воно майже на кордоні з Чернігівською областю і було під окупацією. 13 березня російські загарбники вчергове обстрілювали хати місцевих. Уранці Світлана встигла сходити по гуманітарну допомогу, а коли повернулася додому не застала вдома батька. Чоловік тоді саме спав. «У нього після гайморита трубки стояли. Я його розбудила і кажу, що пішли батька шукати», – пригадує жінка. Батька Світлани вони знайшли біля сусіднього будинку. Це була покинута хата, в якій із початку окупації оселилися росіяни. Там і досі на обійсті розкидані їхні сухпайки. А коли будинок від себе звільнили – вирішили його зруйнувати. ...

За 2 дні йому мало бути 19… В акваторії Чорного моря загинув Андрій Руссу

Андрій Руссу загинув в акваторії Чорного моря Війна з росіянами забрала життя ще одного воїна із Рівненщини. 5 червня під час виконання бойового завдання в акваторії Чорного моря в результаті ведення бойових дій загинув Андрій Руссу Про це повідомляють на офіційній сторінці Головинської сільської ради. Молодий військовий загинув під час виконання бойового завдання в акваторії Чорного моря у складі тактичної групи, в результаті ведення бойових дій із загарбниками. Через кілька днів йому мало б виповнитися 19 років. Він народився 12 червня 2003 року в селі Доброжанівка на Миколаївщині. У 2008 році сім’я переїхала в село Садки, де і проживали дотепер. Хлопець навчався в Головинському ліцеї, випускник Костопільського будівельно-технологічного фахового коледжу. Служив у Збройних Силах України. Джерело.