Весілля Наталі й Олега було в самому розпалі. Гості веселилися, піднімали тости, сміялися. Але раптом Олег помітив незнайомого бороданя, який час від часу підсідав до їхнього святкового столика. “Мабуть, це якийсь приятель батька,” – подумав він, побачивши, як бородань сидить поруч із його татом і щось жваво обговорює. На перший погляд усе виглядало невинно, але поведінка цього чоловіка явно тривожила Ніну Миколаївну, матір нареченої. – Це хто? Друг твого батька? – запитала теща, стримуючи емоції, але в голосі вже відчувалося занепокоєння. – Ми його не запрошували! – Не знаю, – знизав плечима Олег. – Тоді чому він тут сидить? Якщо ми його не кликали, чому він поводиться, наче вдома? Іди з’ясуй, хто це, і скажи, щоб пішов! Олег здивовано дивився на тещу, не розуміючи, чому вона так рознервувалася.

 

Весілля Наталки й Олега вирішили святкувати в ресторані – зручно та економно. До того ж свекор тітки нареченого був власником цього закладу, тож витрати на святкування стали символічними.

Для тридцяти гостей не потрібно було бронювати весь зал – замовили довгий стіл біля вікон, і всі гості чудово розмістилися.

Напередодні весілля трапилася неприємність – батька нареченої терміново відправили у відрядження. Опиратися не було сенсу: він був незамінним спеціалістом, а справа терміновою.

Наталка засмутилася – як же так, весілля без батька? Але змінити нічого не можна було. Батько пообіцяв, що після повернення обов’язково надолужить втрачений час.

Настав день весілля. Все проходило за звичним сценарієм: викуп нареченої, церемонія в РАГСі, прогулянка містом у лімузині, а потім збір у ресторані.

Увечері ресторанний зал був заповнений вщерть: усі столики зайняті, грала музика, гості веселилися й танцювали в напівтемряві. Святкова атмосфера була на висоті.

У розпал свята наречений Олег помітив, що до їхнього столика час від часу підсідає якийсь незнайомець із бородою.

– Напевно, це приятель батька, – подумав Олег, спостерігаючи, як батько жваво розмовляє з чоловіком і навіть плескає його по плечу під час тосту.

Однак це помітно дратувало Ніну Миколаївну, матір нареченої.

– А це хто? Друг твого батька? – запитала вона, знервовано поглядаючи на незнайомця. – Ми ж його не запрошували!

– Не знаю, може й знайомий, – знизав плечима Олег. – Батько, мабуть, випадково зустрів.

– І чому він тоді сидить за нашим столом? – не вгамовувалася теща. – Якщо це просто гість ресторану, хай іде за інший стіл!

– Вам що, шкода закусок? – здивувався Олег. – Їх же стільки, вистачить на всіх!

– Сходи й дізнайся, що цей чоловік тут робить! – наполягла Ніна Миколаївна. – Якщо його ніхто не запрошував, він має піти!

Олег підійшов до батька, аби з’ясувати, хто цей чоловік. Він почув, як батько весело обговорював із незнайомцем якісь деталі роботи.

– Класний мужик! Як це ми раніше не зустрічалися? – сміявся батько, поплескуючи гостя по плечу. – Син мій, до речі, теж молодець – ось одружився сьогодні з найкращою дівчиною!

– Григорій Іванович, – представився незнайомець, потискаючи руку Олегу. – Шкода, що раніше ми не були знайомі з вашим батьком. У нас багато спільного.

Олега це трохи заспокоїло, але теща продовжувала хвилюватися. Вона навіть підійшла до незнайомця, щось сказала йому, але той лише посміхнувся. Зрештою, Григорій Іванович покликав Олега на вулицю й передав йому конверт із грошима.

– Купіть із Наталкою щось на пам’ять, – сказав він і швидко поїхав.

Олег лише розгублено стояв із конвертом у руках, коли до нього підбігла теща.

– Що він тобі сказав? – допитувалася Ніна Миколаївна. – Це неправда!

– Що неправда? – здивувався Олег.

– Він сказав, що він батько Наталки, правда ж? – випалила вона, а потім зрозуміла, що проговорилася.

Вдома Ніна Миколаївна зізналася, що Григорій – справжній батько Наталки. Він зник ще до її народження, і лише тепер вирішив побачити доньку на весіллі.

Олег пообіцяв зберегти цю таємницю, аби не розбивати ілюзій дружини. Але ця подія залишилася в пам’яті як одна з найзагадковіших сторінок їхнього весільного дня.