Ліда повернулася додому після роботи. Вона відчинила двері своїм ключем, увійшла в коридор і помітила взуття свого нареченого Олега. Жили вони поки що окремо, тож це здивувало її. – Невже Олег вирішив зробити мені сюрприз? Але як він отримав ключі? Можливо, мама дала? – подумала вона. – Ну що ж, треба підлаштуватися під його гру! Ліда обережно зняла взуття й пальто. Раптом із вітальні долинули якісь голоси. – Він не сам? – здивувалася вона. Дівчина тихенько підійшла до дверей вітальні, прочинила їх, увійшла й… застигла від побаченого.

 

Ліда та Ілля були знайомі з дитячого садка. Хлопчик був старший на два роки, але із задоволенням грав зі своєю подружкою, допомагаючи їй ліпити пасочки з піску.

Потім Ліда пішла до тієї ж школи, що й Ілля, і він довго носив її портфель, уважно оберігаючи дівчинку від інших хлопчаків. А їй ніхто й не був потрібен. Ліда звикла до нього навіть не як до брата, а як до когось дуже рідного та близького, думаючи, що він завжди буде поряд.

Коли в Ліди народилася сестричка, Ілля допомагав їй давати собі раду з непосидючою Ганною, і дивувався, наскільки терпляча його подружка. Сам він дуже не любив, коли Ганна починала вередувати чи влаштовувати істерики. Тим більше, що в таких випадках винною залишалася саме Ліда, хоча завжди була абсолютно ні до чого.

Час минав. Ілля встиг відучитися та відслужити, Ліда вже рік як працювала за своєю спеціальністю. Але Ілля, хоч і бачив своєю дружиною тільки Ліду, ніяк не міг наважитися зробити їй пропозицію. Якимось внутрішнім чуттям він розумів, що вона не вважає його своїм залицяльником, можливо і зовсім не бачить у ньому чоловіка, вважаючи, що Ілля для неї назавжди залишиться найближчим другом. Це було для нього важко, але наважитися і все змінити він ніяк не міг.

Втім, Ліда й сама не поспішала будувати з кимось серйозних стосунків, і взагалі мало цікавилася хлопцями, на відміну від молодшої сестри, яка крутила ними як хотіла. Ганні взагалі в цьому житті все давалося легко – струнка, довгонога красуня подобалася всім.

Якось Ліда, засидівшись зі звітами допізна, подивилася у вікно, і побачила, що вже майже стемніло. Тільки зараз вона схаменулась, що доведеться йти додому через темне подвір’я сусіднього будинку. Викликавши таксі, вона майже доїхала до місця, але ремонт дороги, який тривав уже кілька днів, перегородив дорогу автомобілю. Неприємні передчуття дівчину не обманули. Вже в першій арці до неї зробили крок якісь особистості.

Ліда схвильовано вигукнула. Її зупинив грубий голос одного з компанії, що підійшла, а інший вихопив з її рук сумочку, як раптом звідкись з’явився якийсь чоловік. Він швидко розігнав пройдисвітів і звернувся до дівчини, простягаючи їй сумку:

– З вами все гаразд? Дівчино, з вами все гаразд?

А Ліда стояла і дивилася на свого рятівника, не розуміючи, як і звідки він узявся. Вона таке бачила лише у кіно, і не вірила, що у реальному житті так буває.

А молодий чоловік, думаючи, що дівчина просто налякана, узяв її за руку і вивів на освітлене місце.

Тільки тут Ліда прийшла в себе.

– Ви пробачте, – сказала вона, – все так несподівано сталося, я розгубилася. А потім розхвилювалася, через вас.

– Ну, через мене хвилюватися не варто. Давайте краще познайомимося. Мене Олег звуть. Я нещодавно у вашому місті, влаштувався тут на роботу. І, як бачу, недаремно, точніше – вчасно.

– Ліда, – дівчина простягла йому руку для рукостискання, але він швидко повернув її і торкнувся губами. Від несподіванки Ліда зашарілася: – Ну навіщо ви?

– Що ви, Лідо. Справжні джентльмени вітають жінок тільки так.

Вона засміялася.

Того вечора вона засинала несподівано щаслива. Олег взяв із неї обіцянку, що вона зустрінеться з ним наступного дня, і вона погодилася. Цілу ніч їй снився казковий принц, який відвозив її далеко-далеко. Чи треба говорити, що він був дуже схожий на її нового знайомого.

Дружні зустрічі Олега та Лтди дуже швидко переросли на щось більше. Тепер вона точно знала, що закохалася. Вперше. Сильно та безповоротно.

Ліда стала довго стояти біля дзеркала, перестала стягувати волосся в простий пучок, купила новий одяг. Записалася на манікюр.

Ганна з подивом дивилася на старшу сестру і не розуміла, що з нею відбувається. А Ліда просто сяяла від щастя. Вона ніколи не вміла приховувати ні радість, ні смуток і взагалі не розуміла, чому треба ховати щасливі очі.

– Лідо, – звернулася до сестри Ганна. – Мені потрібна твоя допомога. Я завтра хочу поїхати на зустріч, мені казали, що ці люди допоможуть із працевлаштуванням. Але я боюся їхати одна, раптом чогось не зрозумію. Давай з’їздимо разом.

– Ну, гаразд. О котрій?

– Я не знаю після третьої. Ну, у тебе ж вечір все одно вільний?

– Ні. Я зайнята.

– Ну Лідо! Ти завжди мені допомагала! На кого ще можу розраховувати?

– Ну добре, не переймайся. Я скасую свою зустріч.

Потім Ганна стояла біля дверей і слухала, як Ліда, вибачаючись, розмовляє з якимсь Олегом. Вони розмовляли дуже довго, але Ганні вистачило кілька слів, щоб зрозуміти – у Ліди з’явився хлопець, і здається, у них все серйозно.

Зрозуміло, ні на яку зустріч Ганна не збиралася, вона навіть забула про своє прохання. І коли наступного дня Ліда підійшла до неї з запитанням, коли вони таки поїдуть, Ганна з подивом подивилася на сестру.

– Куди? Ах, так! Зустріч. Вибач, я тобі не сказала, не треба їхати. Вони виявились дуже несерйозними людьми. Загалом, все скасовується. Можеш йти у своїх справах.

– Я не можу у своїх справах. Олег вже має інші плани.

– Так-так, у нас з’явився якийсь Олег? І хто він?

Але сестра трохи клацнула її по носі:

– Цікавій Варварі…, – усімхнулася вона.

А за місяць Олег прийшов до них у гості. Він запропонував Ліді вийти за нього заміж, але вона, перш ніж погодитися, запросила його до себе для знайомства з сім’єю.

Олег сподобався всім. Особливо Ганні. Але щастя сестри не втішило дівчину.

“За що їй це?” – думала про себе Ганна – «Що він у ній знайшов? Нас навіть порівняти не можна. Ліда старша за мене, і така незграбна. А характер – ну, ні риба, ні м’ясо! – Дівчина всередині вся просто кипіла. При цьому зовні вона залишалася милою та веселою. Коли Олег під час розмови торкнувся руки Ліди, і та у відповідь ніжно посміхнулася йому, Ганна зрозуміла, що треба щось робити. І бажано якнайшвидше.

Ганна задумалася, а потім сама запросила Олега у вихідні на пікнік. Ліді ця думка сподобалася, і вона підтримала молодшу сестру.

З того часу вони часто бували разом. Іноді Олег, звільнившись раніше, приходив до них додому, і вони чекали, коли Ліда звільниться. Батьки дівчат завжди були раді молодій людині, і Ліда теж звикла до того, що повертаючись бачила Олега, який грав з її батьком у шахи, дивився телевізор з Ганною, або пив чай, розмовляючи з мамою. Олег став для них своїм.

Якось Ліда, повертаючись додому, помітила Іллю. Він стояв і дивився на неї. Ліда зніяковіла і подумала, скільки вона не бачила його? Місяць? Два? Три? Весь її час і думки займав тепер Олегом, і вона геть-чисто забула про свого друга. Зараз їй було соромно. А він стояв, дивився і мовчав. Не біг до неї, як раніше, не вигукував у жартівливому тоні «Ліда, все добре?», навіть просто не підійшов. Ліда відчула, як щось спочатку гаряче, а потім холодне торкнулося її душі. І сама підійшла до Іллі.

– Привіт, – сказала вона.

– Привіт.

– Що з тобою?

– Чув, ти виходиш заміж. Правда?

– Так. – Ліда прошепотіла це так тихо, ніби зізнавалася в чомусь поганому і ганебному.

А він, не сказавши більше ні слова, розвернувся і пішов, чомусь сильно сутулячись, наче на його плечі тиснув неймовірний тягар.

Тільки зараз дівчина зрозуміла, яку образу вона йому завдала. Але хіба щось можна виправити? Дивно, але їй не просто було шкода Іллю, їй раптом дуже захотілося наздогнати його, обійняти, заспокоїти і піти поряд із ним, куди б він не йшов. Так завжди було у дитинстві. Вони довіряли один одному всі печалі та радості. І ось саме зараз їй було просто нестерпно дивитись йому вслід. На очі набігли сльози, але вона змахнула їх і гірко зітхнула: вони виросли. Тепер не можна так, як у дитинстві.

Повернувшись додому, Ліда побачила у коридорі взуття Олега. Вона посміхнулася й увійшла до кімнати. Посмішка повільно зійшла з її губ: по дивані був розкиданий одяг, і Ганна, закриваючи розпущеним волоссям обличчя Олега, цілувала його.

Ліда позадкувала назад. Ганна обернулася і вигукнула. Олег повільно підвівся і потягся за сорочкою.

Ліда нічого не бачила. Вона бігла вулицею, не знаючи, куди біжить. І зупинилася лише тоді, коли хтось взяв її за руку. Ілля!

– Ліда? Ти що? – Від недавньої холодності Іллі не залишилося і сліду. Він зі співчуттям заглядав їй в обличчя, витираючи сльози.

Потім притяг до себе і почав гладити по голові.

Дівчина впала йому на груди і розплакалася. Тоді він відвів її до себе, закутав пледом, налив чаю, потім вислухав крізь схлипування та ридання її сумне оповідання.

– Ну, Ганна твоя завжди такою була. Розумієш? Вона й до мене чіплялася. Але я одразу їй сказав, що люблю лише тебе. Ну так, що ти так дивишся? Я завжди любив тебе. Все своє життя скільки себе пам’ятаю. І, видно, судилося мені любити тебе так, без відповіді. А з Олегом ти помирись, це Ганна все підлаштувала. Я знаю її. Вона завжди такою була! – повторив Ілля навіщось.

– Ні, Ілля. Я не помирюся з ним. Він добрий, але щаслива я з ним не буду.

– Лідо, а зі мною?

– Ти пробачиш мені? Пробачиш за все? Ілля, чому я раніше нічого не помічала? Чому не побачила, який ти? Ні, я завжди знала, що ти – найкращий. Просто була не розумна. Не розумна, розумієш? Ілля, рідний мій, яке щастя, що ти в мене є!

З цього дня Ліда була з Іллею. Їм так добре було разом, що Ліда дуже швидко забула про те, хто її зрадив.

Олег тепер зустрічався з Ганною. Тільки вдома вони більше не бували. Втім, Ліду це мало цікавило. Вона жила тепер в Іллі, засинала і прокидалася щасливою, і не могла дочекатися дня, коли він назве її своєю дружиною.

Якось Ліді зателефонувала Ганна.

– Сестро, – сказала вона, – ти пробач мені. Я слово честі не знаю, що на мене найшло. Втім, ти мені маєш дякую сказати. Знаєш? Олег виявився гульвісою. У нього цих дівчат… Він зраджував мені, практично не приховуючи цього. Ось така доля на тебе з ним чекала. Я тобі, можна сказати, очі розплющила.

– Дякую. Ні, правда, дякую. Якби не ти, я б справді пройшла повз своє щастя.

– Отже, у вас все гаразд. Ну і добре. Я рада за вас. Можливо, тоді зустрінемося, поговоримо? Ми ж сестри.

– Я вже й забула про це. І знаєш, що я тобі скажу, Ганно? Я пробачила тебе. Але ні зустрічатись, ні спілкуватися нам не потрібно. І ще, не дзвони сюди більше, ніколи.