Я сказала чоловікові неправду – запевнила його, що ми чекаємо хлопчика. Сергій пообіцяв: якщо народиться син, він купить мені машину. Я знала, як сильно він хоче спадкоємця, і не змогла зізнатися, що насправді чекаємо дівчинку. Настав день виписки з пологового будинку. Коли Сергій зайшов до палати, щоб побачити нас із новонародженою, я ще ніколи не бачила його таким розгубленим. Його погляд ковзнув по маленькому згортку в моїх руках, і, здається, світ навколо нього зупинився. Інші жінки, які також виписувалися того дня, не могли стримати сліз. Їх зворушила сцена, що розгорталася перед їхніми очима.

Я збрехала чоловікові, сказавши, що у нас буде хлопчик. Сергій пообіцяв купити мені машину, якщо народиться син. Коли він прийшов забирати нас із малюком, я ще ніколи не бачила його таким щасливим. Всі жінки, які того дня виписувалися, не могли стримати сліз.

Ми з Сергієм довго мріяли про дитину – цілих три роки чекали, і ось, нарешті, сталося диво. Здавалося, немає більшого щастя. Сергій часто говорив, як сильно хоче сина. З ніжною посмішкою на обличчі він розповідав, як навчить його грати у футбол, як вони разом будуть їздити на риболовлю.

Одного вечора, після повернення з роботи, Сергій знову торкнувся мого живота, наче розмовляючи з майбутнім малюком. Я не наважилася зізнатися, що УЗД показало дівчинку. Мрія про машину, яку я так давно хотіла, засліпила мене. Я сказала йому, що в нас точно буде хлопчик.

День пологів настав, і все пройшло добре. Наша донечка народилася здоровою, вагою 3200 грамів. Коли Сергій приїхав забирати нас із пологового, я вже готувалася пояснювати все «помилкою УЗД». Але побачивши доньку, він розтанув. Його очі світилися гордістю й любов’ю. Він дбайливо взяв маля на руки і тихо засміявся.

– Ти ж хотів хлопчика, а тут донечка, – несміливо сказала я.

– І що з того? – усміхнувся він. – Вона ж наша. А ось це – тобі, – сказав, простягаючи ключі від новенької BMW. – Будеш нашу дівчинку возити на прогулянки та на гуртки.

Я стояла розгублена. Моя мрія збулася! Але найбільшим дивом для мене стало те, як Сергій полюбив доньку. Тепер вони нерозлучні: разом грають у м’яч, лазять по деревах і читають книжки на ніч. Вона росте справжньою «татовою донечкою».

А ми? Ми вже мріємо про сина. Над цим «працюємо», щойно донька засинає.