Чому ви така засмучена, мамо? – запитав пасинок, помітивши тривожний вираз на її обличчі. – Як же мені не бути сумною? У мене в поїзді всі гроші вкрали. Ті самі, що я отримала за продаж будинку, – відповіла жінка, ледве стримуючи сльози. – Не хвилюйтеся, мамо. Вам ці гроші більше не потрібні, – заспокоїв її пасинок. – Що їм, що мені – їсти будемо одне й те саме. Ці слова наче трохи зігріли її душу. Але водночас вона відчувала пекучу гіркоту: як різко відрізнялася ця підтримка від реакції її рідних дітей. Вони навіть не запропонували допомоги, а лише дорікали й говорили, що вона сама винна.

 

– Мамо, переїжджайте до мене, – запропонував старший син, коли почув про материнські труднощі.

Жила колись жінка, яка мала двох дітей – сина та доньку. Втративши першого чоловіка, вона вийшла заміж вдруге за чоловіка, що теж мав сина. Пасинка вона завжди називала «другим сином», хоча серце її більше лежало до рідних дітей.

Роки минули, дочка вийшла заміж далеко від рідного дому, син також облаштувався в іншому місті. Коли другий чоловік пішов із життя, жінка залишилася одна. Пасинок теж жив далеко, але іноді писав теплі листи.

Одного разу старший син прийшов до матері й запропонував:

– Мамо, продайте свій будинок і переїжджайте до мене жити.

Мати, хоча й вагалася, продала будинок, отримавши за нього чималу суму, і вирушила до сина. Син, невістка та онуки зустріли її тепло:

– Бабусю, ми так на вас чекали!

Але згодом син помітив, що мати стала сумною, нічого не їла й майже весь час плакала.

– Ви хворі, мамо? – запитав він стурбовано.

– Ні, синку, але не можу не журитися. В дорозі всі гроші вкрали. До копійки.

– Як же так, мамо? – син виглядав розгубленим. – І що ж тепер ви будете їсти?

Два дні прожила жінка у сина, але, відчувши холодок у стосунках, вирушила до доньки. Там усе повторилося. Зустріли її з радістю, але, дізнавшись про втрату грошей, теж не змогли приховати свого розчарування.

– Ой, мамо, і як тепер ви збираєтеся жити без грошей?

З розбитим серцем вона вирішила поїхати до пасинка. Його сім’я зустріла жінку щиро. Але й тут вона залишалася сумною й мовчазною.

– Що з вами, мамо? Чому ви така засмучена? – запитав пасинок.

– У мене вкрали всі гроші, які я отримала за будинок.

– Не хвилюйтеся, мамо, – сказав пасинок, щиро посміхнувшись. – Тепер гроші вам не потрібні. Що я їстиму, те й ви їстимете.

Старенька відчула тепло й турботу, яких не знайшла в рідних дітей. Якось вони проходили повз будинок із оголошенням «Продається».

– Давай зайдемо подивитися, – запропонувала жінка.

Після огляду їй здалося, що будинок нагадує її власний, проданий раніше. Ціна була точно такою ж, як вона отримала за свій будинок. Не вагаючись, вона купила його й подарувала пасинкові з його сім’єю, адже їхній старий будинок потребував ремонту.

Коли про це дізналися рідні син і донька, вони образилися:

– Чому ви подарували будинок чужим людям, а не нам?

– Ви боялися, що я стану вам тягарем. А він прийняв мене навіть тоді, коли думав, що я залишилася без грошей, – відповіла жінка.