Перейти до основного вмісту

Місяць без телефону та інтернету: як я змінив своє життя, відмовившись від технологій

 

"Одного дня я відчув, що постійно перебуваю в стані перевантаження — нескінченні повідомлення, соцмережі, новини. Мій телефон став для мене чимось більшим, ніж просто інструментом — це був центр мого життя. І це почало мене виснажувати.

Тому я вирішив піти на експеримент: місяць без телефону, комп'ютера й інтернету. Спершу це здалося божевіллям, але я хотів перевірити, чи можу я жити без усіх цих технологій.

Перший тиждень був найважчим. Я постійно ловив себе на тому, що рука мимоволі тягнеться до кишені, де раніше лежав телефон. Перші дні я почувався ізольованим, ніби залишився поза світом. Але потім щось змінилося.

Я почав помічати навколишній світ. Замість перегляду екрана вранці я насолоджувався сніданком, слухаючи спів птахів за вікном. Я став більше гуляти, читати книги, які давно відкладав, і навіть записався на йогу.

Найбільше мене здивувало, як змінилися мої стосунки з людьми. Без постійного переписування я почав більше спілкуватися наживо. Ми з друзями організували пікнік, грали в настільні ігри й просто говорили, як у старі добрі часи.

До кінця місяця я почувався зовсім іншою людиною. Я став спокійнішим, уважнішим і навіть щасливішим. Коли мій експеримент завершився, я вирішив повернути телефон, але тепер користуюся ним значно менше.

Цей місяць став для мене нагадуванням, що життя поза екраном може бути набагато яскравішим і насиченішим. Технології — це інструмент, але вони не повинні керувати нашим життям."

фото ілюстроване

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Мій чоловік щороку протягом 12 років їздив у тижневу відпустку на острови зі своєю родиною

  Щоліта, протягом дванадцяти років, мій чоловік Том їздив на сімейний відпочинок на острів. Він проводив там тиждень із батьками, братами та сестрами, купаючись у теплому морі, насолоджуючись розкішними заходами сонця та безтурботними днями. Але жодного разу він не взяв із собою мене або наших дітей. Спочатку я сприймала це як традицію його родини. Проте з кожним роком мене все більше гризли сумніви. Чому він ніколи навіть не запропонував узяти нас із собою? Чому наша родина, яку ми створили разом, була ніби відокремлена від тієї, з якої він виріс? Я кілька разів питала його про це, але Том завжди відповідав одне й те саме: «Мама не хоче, щоб на цю відпустку приїжджали родичі, які увійшли в сім’ю через шлюб. А ще я не хочу залишатися сам із дітьми». Цього року я вирішила більше не мовчати. За тиждень до їхнього від’їзду я набрала номер свекрухи. Серце калатало, пальці стискали телефон, а в горлі стояв клубок. Коли вона відповіла, я глибоко вдихнула і запитала: — Чому Том не хоче в...

На ринку Настя випадково натрапила на колишню сусідку. Спочатку розмова була невимушеною: обговорювали повсякденні речі, ціни, погоду. Але раптом сусідка мимохідь згадала, що незабаром Назар одружується. Насті наче землю з-під ніг вибили. Перед очима одразу сплив образ Назара, який ніжно обіймає й цілує свою наречену. А вона сама стояла, тримаючи на руках крихітну донечку, яка була так разюче схожа на свого батька. Серце стискалося від болю, а очі заливалися сльозами, які вона не могла стримати.

  На ринку Настя зовсім випадково зустріла свою колишню сусідку. Розмова була невимушеною, вони обговорювали різні дрібниці, доки сусідка не обмовилась: “Ти чула, що Назар незабаром одружується?” Настя відчула, як земля йде з-під ніг. Перед очима миттєво виникла картина: Назар ніжно обіймає наречену й цілує її, а вона, Настя, тримає на руках свою маленьку донечку, яка так схожа на нього. Сльози застилали їй погляд, але вона не могла їх стримати. Назад шляху вже не було. Автобус набирав швидкість, відвозячи Настю далеко від рідного містечка, яке тепер стало для неї зовсім чужим. Доля зіграла з нею жорстокий жарт, але вона не шкодувала про минуле. Лише про одне – про ті слова, що сказала Назару. Про їхню дитину. Він їй не повірив, висміяв і кинув, що вона навіть не може довести, що це його донька. Настя ніколи не зраджувала Назару. Вона й не намагалася виправдовуватись, бо не бачила сенсу. Він не слухав її, навіть не захотів зрозуміти. А серце стискалося від болю, хоча розум наказува...

“Врятувала дуже багато наших хлопців”: на війні загинула 28-річна Марія Власюк

На Луганщині, біля населеного пункту Білогорівка загинула сержантка Марія Власюк. Вона рятувала життя наших воїнів.  Марія прцювала фельдшером евакуаційного відділення медичної роти. Дівчина була фельдшером евакуаційного відділення медичної роти. З 24 травня вона перестала виходити на зв’язок, тоді її сім’я почала шукати дівчину. Вчора повідомили що дівчина загинула. Їй було лише 28 років. “Наша землячка з села Бистричі, фельдшер евакуаційного відділення медичної роти, мала попереду ціле життя, яке віддала за наших хлопців на передовій.  Важко знайти такі слова, які б змогли зменшити душевний біль рідним від втрати доньки, сестрички…” – йдеться в дописі. Нехай Марії земля буде пухом, а пам’ять про героїчну доньку України вічно зберігатиметься у наших серцях.