Олена готувалася до свого 50-річчя з особливим трепетом. Вона обрала розкішний ресторан, запросила рідних, друзів, колег – усіх, хто був важливий у її житті. Вечір був ідеальним: святкові тости, теплі слова, сміх і спогади.
Вона стояла посеред зали, приймаючи вітання, коли офіціант раптом підійшов і шепнув:
— Пані Олено, тут чоловік, якого немає у списку гостей, але він наполягає, що вам потрібно його вислухати.
Жінка здивувалася, але махнула рукою – нехай заходить.
І ось, коли двері ресторану відчинилися, в залі запала тиша. У світлі святкових гірлянд вона побачила чоловіка… обличчя, яке змусило її серце стискатися.
Це був Андрій. Її перше кохання.
Той, хто 30 років тому зник із її життя без пояснень. Вони були молоді, будували плани, мріяли про майбутнє – а потім одного ранку він просто не прийшов на зустріч. Жодного дзвінка, жодного слова.
Він підійшов ближче, тримаючи в руках маленьку коробочку.
— Олено… — його голос здригнувся. — Я довго шукав тебе. І шкодував. Дуже шкодував.
Він простягнув їй коробочку. Олена відкрила її – і завмерла.
Всередині лежав той самий срібний кулон у формі серця, який вона подарувала йому перед розлукою.
— Я носив його всі ці роки. Я поїхав тоді не за власним бажанням…
Жінка відчувала, як її зраджує власне тіло – серце калатало, руки тремтіли. Стільки років! Стільки запитань!
Гості чекали її реакції. Чоловік перед нею чекав її відповіді.
Вона могла відштовхнути його – як привид із минулого. А могла запитати: Чому ти повернувся саме зараз?
💬 Як би ви вчинили на місці Олени? Вислухали б Андрія чи залишили його у минулому?
Коментарі
Дописати коментар