Олена готувалася до весілля. Весільна сукня була обрана, ресторан замовлений, запрошення розіслані. Здавалося, усе йде за планом.
Одного дня, розбираючи старі документи в квартирі нареченого, вона натрапила на пожовтілий конверт із написом: **”Наш обіт. Не забудь”**. Її серце забилося швидше. Це була звичайна цікавість або передчуття чогось важливого? Вона розгорнула лист і почала читати. **”Я обіцяю бути тобі вірним, любити тебе і піклуватися.
Я обіцяю, що ніхто й ніколи не стане між нами…”** Слова були знайомими – як весільна клятва. Але ім’я, написане в кінці, було чужим. Це не її ім’я. Хвиля холодного жаху пробігла по її тілу. Олена перевірила дату – кілька років тому. Її наречений уже давав подібну обітницю… комусь іншому. Але він ніколи не згадував про попередній шлюб.
Знайшовши його старий телефон, вона нашвидкуруч переглянула листування – і все стало ясно. Він не просто був одружений. Він **залишався одруженим**. Їхнє весілля було б незаконним. Коли наречений повернувся додому, Олена сиділа з конвертом у руках. Він поблід, як тільки побачив його. “Ти повинен був мені сказати”, – її голос був спокійний, але рішучий.
Він спробував виправдатися, говорив, що готувався до розлучення, що боявся її втратити. Але для Олени це вже не мало значення. Вона зняла обручку і поклала її на стіл. **”Обітниці не можна порушувати. І ти це знаєш.”** Вона пішла, залишивши його самого в тій квартирі, де він приховав занадто багато правди.
💬 **А ви колись дізнавалися про минуле свого партнера випадково? Чи можна пробачити таку брехню?**
Коментарі
Дописати коментар