Зібралися ми провідати свекруху на п’ятому році подружнього життя. Ну як провідати… Скарг від неї, що вона ні разу на власні очі не бачила онуку, було аж занадто, вони вже просто переливалися через край.
Зібралися ми провідати свекруху на п’ятому році подружнього життя. Ну як провідати… Скарг від неї, що вона ні разу на власні очі не бачила онуку, було аж занадто, вони вже просто переливалися через край.
Нашій донечці зараз два роки. Живемо ми у кредитній двокімнатній квартирі, чоловік працює, я в декретній відпустці. Грошей, звісно, обмаль. І мої батьки, і свекруха живуть від нас досить далеко. Але мої мама і тато десь двічі на рік навідують нас.
— Столицю подивитися, – каже мама, – а тепер ще й онуку. Переночувати є де, чому б не приїхати.
Мої батьки ще доволі молоді, працюють. Свекруха працює і вже на пенсії, у фінансах не обмежена. Запрошували приїхати погостювати і її. Проте завжди знаходилася купа відмовок: то тиск, то неблизька дорога, то вірусів боїться, то поперек крутить, то ноги набрякають від 8-годинної поїздки тощо. І одразу ж:
— Онучку від обожнюваного синочка бачу тільки на екрані телефону, жодного разу не тримала на руках, так і піду з цього світу, не дізнавшись, який вигляд має моя кровиночка, який в неї запах.
Чому ми самі не їздили? Спочатку тому, що всі наші сили були кинуті на придбання власного житла, чоловікові довелося продати машину, мені допомагали фінансово батьки, ми обоє працювали не покладаючи рук, на двох роботах кожен. Згодом не їздили до мами чоловіка, бо я була вагітна і вагітність протікала дуже важко. Мене мучив і ранній токсикоз, і пізній. У лікарнях я провела загалом три місяці. А потім народилася дитина, маленька ще, які поїздки? Та й фінансове питання знову ж таки.
До слова, у мами чоловіка син – не єдина дитина, є ще донька. У сестри чоловіка повний комплект: чоловік, донька і син. І, як я зрозуміла з її розповідей, хоча вони живуть від мами зовсім поряд, хвилин 12 пішки, бабуся у їхніх дітей – гість вкрай нечастий. Щоб вона аж няньчилася з онуками доньки, такого я не чула жодного разу.
— Мама у нас бабуся просунута, – якось жартувала сестра, – завітає раз на пів року, вручить подарунок і зникає. Якось попросила її посидіти з дітьми, так вона висунула мені з десяток причин: і тиск, і зайнятість, і спина, і шум у вухах, і в очах темніє.
«Ага, – думаю, – виходить, у родині чоловіка є улюблений синочок і ця… як її… невістка». Нещодавно чоловік, стомившись від постійного маминого ниття, що ми не їдемо, що вона сина стільки років не бачила, з онукою не знайома, рішуче заявив – треба їхати.
— Премію мені виписали на роботі, тож їдемо, впораємося самі з нашою дворічною дитиною.
У мене, звичайно, на премію чоловіка були зовсім інші плани, але я промовчала. Купили квитки, обрадували свекруху. Вона до нашого приїзду телефонувала мало не щовечора:
— Ви здорові? У вас усе гаразд? Ви не передумали? Плани не змінилися? Я так чекаю, так чекаю… Боюся, що щось завадить вашому візиту.
Все обійшлося, ми сіли в потяг. Не буду описувати дорогу, були певні труднощі, але донька вже не зовсім маленька, завжди можна знайти, чим її зайняти, та й удвох завжди легше. Приїхали рано-вранці, у таксі донька заснула, так і привезли до будинку свекрухи сплячу дитину.
— З онукою познайомишся вже вдень, – усміхнувся мій чоловік матері після перших теплих обіймів.
Еге ж, як же! До онуки свекруха і не глянула, тільки кивнула у мій бік і вказала на двері кімнати, де вона приготувала для нас постіль. Зате до сина прилипла, повела пити чай (мене не запросила). Лягати спати я пішла без чоловіка, його мама все ще тримала його на кухні. «Ну, гаразд, – думаю, – давно сина не бачила, а я хто? Чужа людина, знайомі лише по телефону».
Мені навіть здалося, що свекруха непомітно заходила у відведену нам кімнату і стояла біля ліжка (чоловік спав з краю). Не можу стверджувати напевно, можливо, то була моя уява, або й зовсім наснилося.
Ось, вже дев’ята ранку. Прокинулися ми слідом за донькою. У кімнату, почувши рух, зазирнула матуся чоловіка:
— А, вже прокинулися? Синочку, я там сніданок приготувала, каву зварила, як ти любиш.
Моя донька завмерла, сидячи між моїх колін, і розглядала незнайому жінку, свою другу бабусю, але свекруха на дівчинку навіть не глянула, а натомість пильно дивилася на сина, цікавлячись, як йому спалося. «Ну, добре», – подумала я і пішла слідом за ними на кухню.
— Мамо, а це що таке? – чоловік застиг здивовано.
На кухонному столі акуратно сервірований сніданок. На одну особу. Яєчко у підставці, каша з ягодами у тарілці, запашна кава у філіжанці, канапки із сиром на тарілці, столові прибори. Теж на одного.
— Це сніданок, – пояснила свекруха, – сідай, поки не охололо.
— Мамо, а чого сніданок лише для мене? – дивується чоловік, і тут вже до мене починає доходити весь абсурдність ситуації.
— А звідки мені знати, що їсть моя онука і твоя дружина, – обурилася свекруха, – я ж їх ніколи не бачила. Може, у них на якісь продукти алергія, може, вони такого не їдять. Твої смаки та вподобання я добре знаю, ось і приготувала тільки тобі. Продукти у холодильнику, плита – ось. Якщо щось не так, можете докупити у магазині. Ой, та сідай вже їсти.
Чоловік, звісно, почав годувати кашею нашу доньку. Бачили б ви вираз обличчя рідної бабусі у цей момент! Дивилася на онуку, як на чужу дитину, що зазіхає на їжу її сина. Можна було подумати, що харчів більше немає, а син просто зараз знепритомніє від голоду.
Після сніданку (каву та омлет для себе та чоловіка я готувала сама) бабуся нарешті сподобилася звернути пильну увагу на онуку, промовивши:
— Ну що? Давай, повернись, на кого ти схожа? Слухайте, а вона не косить часом?
У нашої доньки дійсно є така проблема, попереду на нас чекає операція, але свекруху ми не присвячували в такі подробиці по телефону. Винісши свій «фаховий» вердикт, що ця вада у дівчинки – точно не з їхньої родини, а «вся в невістку», свекруха остаточно втратила цікавість до онуки.
На обід свекруха чекала на свою доньку з онуками (чоловік сестри працює вахтовим методом на будівництві). Підозрюю, що саме через майбутніх гостей обід був приготований на всіх, а не тільки на улюбленого сина. Ми з сестрою чоловіка обмінялися поглядами і ледь чутно посміхнулися, коли мама, ігноруючи онуків доньки, наказала їм:
— По квартирі не бігати, сидіти тихо, їсти, що дають. Дядько ваш приїхав, дайте мені насолодитися його присутністю.
Пробули ми в гостях чотири дні. Сніданки стабільно готувала я, свекруха до плити більше не підходила. А навіщо, як син все одно віддасть свою порцію «неправильній» онуці. Вечеряли ми якось у місті, якось у сестри. На онуку мама не звертала жодної уваги. Треба віддати належне нашій донечці: якщо її не помічали, вона теж вдавала, що бабусі не існує. Зате ми встигли зблизитися із сестрою чоловіка, запросили її до нас улітку разом із дітьми та чоловіком.
— Ой, – зітхала свекруха на прощання, – як шкода, що ви вже їдете. Тільки-но я встигла з моєю довгоочікуваною онучкою познайомитися, як її вже відвозять, мою любу!
«Любу» з великими від здивування очима швиденько поцілували, до сина свекруха пригорнулася хвилин на п’ять, просто стояла і мовчки обіймала.
— Приїжджайте через рік, якраз онука підросте, буде ще цікавіше, а я так сумувати, так сумуватиму…
У таксі я тільки відкрила рота, щоб сказати чоловікові, що я так і не второпала, що це взагалі було, аж почула:
— Прошу тебе, не починай, я і сам усе зрозумів.
Згодом ми обговорили цю поїздку вже вдома. До свекрухи з дитиною ми більше не поїдемо. Чоловік вільний їздити сам, врешті-решт, це його мама. Якщо ж ми ще зберемося на його батьківщину, то ми з донькою зупинятимемося у сестри чоловіка.
Як на вашу думку, це нормальна поведінка рідної бабусі, яка до того ж жодного разу не бачила онуку?
Коментарі
Дописати коментар