Перейти до основного вмісту

“Спецоперація” Кремля завершена! Контрнаступ ЗСУ – Арестович звернувся до народу. 


Радник голови Офісу президента Олексій Арестович заявив, що “спецоперацію” про яку розголошують загарбники Україна вже виграла, а ось перемога у війні займе ще кілька місяців.

За матеріалами корупція

“Я хочу, щоб зрозуміли дуже важливу річ. “Спецоперацію” ми вже перемогли російську. А війну ще належить перемогти. І вона буде довгою. Кілька місяців як мінімум”, – сказав Арестович в ефірі Фейгін LIVE.

Арестович зазначив, що “змінився темп, змінилася логіка того, що відбувається і прийоми, способи боротьби”. За словами радника, залишилося виграти на 4 фронтах:

  • дипломатичний,
  • інформаційний,
  • воєнний,
  • економічний.

“Це вже не “хто більше зіб’є літаків” або “хто розіб’є повітряний десант”. Це про те, хто виграє на дипломатичних майданчиках, на санкційних майданчиках, хто виграє в інформаційній протидії із Заходом і так далі. Російські можливості все ще більші, ніж наші: у фінансовому відношенні і далі…”, – зазначив Арестович.

Також він заявив, що Росія виграє за темпами у війні – вони накопичили резерви раніше, ніж Україна. У зв’язку з цим стає можливим повернення російської армії на північ країни і посилення тиску на лінії Херсон – Запоріжжя.

Як розповів Арестович в розмові з російським правозахисником Марком Фейгіним, це означає, що в Росії великі втрати бойового складу. Втім, небезпека полягає в тому, що будуть добровольці, які будуть підписувати контракт, що їхати воювати в Україну.

“Я сьогодні хочу оголосити новий етап, вже офіційний, цієї війни і розповісти, в чому його зміст і в чому небезпека. Сьогодні Рада РФ і Держдума затвердили указ про зняття верхньої межі віку для мобілізованих. Точніше не мобілізованих, а тих, хто може підписати контракт. З одного боку це показує, що у них проблема з особовим складом, а з іншого – це означає, що є добровольці, які бажають підписати контракт”, – розповів Арестович.

Зараз українська влада і військові працюють над тим, щоб найближчим часом наші захисники пішли в контрнаступ і вибили з країни всі ворожі війська. Для цього можна використовувати кілька підходів. Про це заявив керівник Центру військово-правових досліджень, військовий експерт Олександр Мусієнко під час телемарафону на телеканалі Freeдом.

Він зазначає, що реалізувати масштабний і агресивний контрнаступ відразу по всій лінії фронту поки неможливо.

“У нас, нагадаю, тільки 500 км на сході – лінія фронту, де йдуть напружені бої, а ще й південь України, очевидно, зараз такий підхід реалізувати вкрай важко. Є другий варіант: незважаючи на жертви, втрати, кидати нові підрозділи в контратаки. Так воює Росія. Це не український підхід”, – сказав Олександр Мусієнко.

Більш ефективним і реальним для ЗСУ, на думку експерта, є поступовий і акуратний контрнаступ. Такі дії допоможуть уберегти життя багатьох солдатів.

“Переходити в контратаки необхідно поступово, обережно, за тими напрямками, де надається можливість, враховуючи можливі втрати, для того, щоб їх мінімізувати, а також для того, щоб зберегти більше життів особового складу. І, звичайно, проводити будь-які наступальні дії таким чином, щоб це, як тільки можливо, було безпечно для мирного населення”, — додав експерт.

Мусієнко звернув увагу на те, що саме акуратні контрнаступи проводять наші захисники в Харківській та Херсонській областях. В першу чергу українська сторона намагається домогтися перемоги, проте не ризикуючи всіма людьми. Метою ЗСУ є зробити так, щоб рашисти не могли володіти позиціями, які будуть більш вигідні по відношенню до українських сил.

“Вони відтісняються з цих позицій, і вже позиції, більш вигідні з військової точки зору (висоти або по зеленій зоні), займають вже українські підрозділи, що дозволяє більш ефективно проводити оборону і стримування військ РФ, а також створює певні плацдарми для подальших контратак”, — сказав Мусієнко.

Він також акцентує увагу на тому, що українські військові потребують реактивних системах залпового вогню, а їх відсутність тільки посилює наші позиції.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

– Алло. Це Олена? – Так, слухаю вас уважно. – Вас турбує Максим. Я – чоловік коханки вашого чоловіка. Олена застигла, тримаючи в руках пакет із покупками, намагаючись осмислити, хто їй телефонує. Але слова «Коханка чоловіка. Коханка чоловіка» немов ехо відбивалися у голові. – Так, я слухаю, – повторила механічно Олена. – Вас це не дивує? Вам уже відомо? – Так. Ні, тобто. Я хочу сказати, що не розумію, про що ви ведете мову. Хоча ніби й розумію, але не знаю, що вам відповісти, – Олена зовсім розгубилася, плутаючись у думках та словах.

  – Алло. Це Олена? – Так, слухаю вас уважно. – Вас турбує Максим. Я – чоловік коханки вашого чоловіка. Олена застигла, тримаючи в руках пакет із покупками, намагаючись осмислити, хто їй телефонує. Але слова «Коханка чоловіка. Коханка чоловіка» немов ехо відбивалися у голові. – Так, я слухаю, – повторила механічно Олена. – Вас це не дивує? Вам уже відомо? – Так. Ні, тобто. Я хочу сказати, що не розумію, про що ви ведете мову. Хоча ніби й розумію, але не знаю, що вам відповісти, – Олена зовсім розгубилася, плутаючись у думках та словах. Вони напливали хаотично, перемішуючись, не даючи змоги скласти цілісну картину. – Пропоную зустрітися, аби все обговорити, – голос співрозмовника вражав спокоєм і стриманістю. – Згода. Безумовно. Коли? – Хоч зараз. Де ви? Я під’їду. – Ой, я зараз біля крамниці. Мені ще треба придбати кефір. Хоча, ні, навіщо? Це не має значення. Я зараз вийду. Я на розі вулиць Вишневої та Квіткової. Олена глянула на продукти у пакеті. Вони здалися їй несправжніми. Неї...

“Волю Пташці!”: дівчина з Тернопільщини, яка захищала “Азовсталь”, опинилася у ворожому полоні (ВІДЕО)

Уродженка Тернопільщини Катерина, яку останнім часом частіше називають Пташкою, опинилася в російському полоні. Дівчина своїм співом підтримувала бойовий дух соратників при обороні “Азовсталі”. Зараз вона – в руках ворогів. Про це у Фейсбуці під оприлюдненим відео написала Оксана Ахроменко. “Натрапила на відео, яке боялась побачити… Катруся… Знаю цю дитину напевно років п’ять… Якось, йдучи з репетиції, Катруся розказала мені про її мрію, а я мала необережність підтримати і надихнути її на крок,який кардинально змінив її життя. Чесно?… Відчуваю свою провину в тому, що вона зараз у такій ситуації, що воно опинилась на війні замість того, щоб розвивати свою кар’єру співачки чи актриси, про що ми теж говорили… Але наша Катя у полоні. Буду сподіватися, що це все не на довго і що наших героїв Азову скоро поміняють, що я обійму Катрусю і добре “дам по дупі”(звичайно це жарт). Пишаюсь нею. Катя-справжня героїня, мужня, цілеспрямована, рішуча, самостійна! Її силі волі можна було позаздрити. Бач...

Моя мати зараз у лікарні. На роботі, у колективі всім відомо про те, що мати виростила мене самотужки, після смерті чоловіка, вірніше не мене, а нас із сестрою. Тільки сестри вже давно немає поруч, і після того мати ніби підмінили. Мені тоді виповнилося двадцять чотири, а сестрі було двадцять сім. Родину вона так і не створила, а я вже готувалася до весілля. — Давай трохи зачекаємо, – попросила я тоді свого нареченого Максима, – зараз не час для веселощів, мамі не до того.

  Моя мати зараз у лікарні. На роботі, у колективі всім відомо про те, що мати виростила мене самотужки, після смерті чоловіка, вірніше не мене, а нас із сестрою. Тільки сестри вже давно немає поруч, і після того мати ніби підмінили. Мені тоді виповнилося двадцять чотири, а сестрі було двадцять сім. Родину вона так і не створила, а я вже готувалася до весілля. — Давай трохи зачекаємо, – попросила я тоді свого нареченого Максима, – зараз не час для веселощів, мамі не до того. Максим погодився почекати, і ми ще рік зустрічалися, бо покинути маму у скруті я не могла. — Мамо, – повідомила я їй нарешті про своє рішення, – ми з Максимом подали заяву в РАЦС, пишних святкувань не будемо, просто замовимо столик у кав’ярні, запросимо кількох друзів та його батьків. — Зараз зовсім не до святкувань, хоч би якими скромними вони були, – відповіла мати, – як ти можеш думати про весілля, коли в родині таке горе. Я лагідно намагалася пояснити мамі, що життя триває, і нам обом треба рухатися далі. М...

Софія Петрівна збентежено стояла біля прилавків стихійного ринку і не знала, як діяти. В її руках була невелика картонна тара, легенький розкладний стілець та полотняна сумка з городиною, садовиною та лісовими ягодами. Рік видався неврожайний, все росло мляво, але все ж були якісь кабачки, грушки, ожина, щось для продажу знайдеться.

  Софія Петрівна збентежено стояла біля прилавків стихійного ринку і не знала, як діяти. В її руках була невелика картонна тара, легенький розкладний стілець та полотняна сумка з городиною, садовиною та лісовими ягодами. Рік видався неврожайний, все росло мляво, але все ж були якісь кабачки, грушки, ожина, щось для продажу знайдеться. – Вибачте, пані, ви не підкажете, де можна поставити мій ящик і трохи поторгувати? – несміливо звернулася Софія Петрівна до пані, чий прилавок аж ломився від різноманіття овочів та фруктів. – Та ставайте тут, поруч! – махнула рукою жінка. – Будемо знайомі, я – Людмила. – А я – Софія, – представилася Софія Петрівна, поставила свою коробку на землю і почала розкладати свій нехитрий крам. – Якісь у вас груші не дуже, – посміхнулася Людмила. – Та й кабачки якісь пожовклі. З таким товаром багато не заробиш. Ставте поки груші по двадцять, кабачки по десять, а там подивитеся, як піде торгівля, зможете і ціну скинути. Люди почали снувати туди-сюди, у Людмили ...