Коли гості на весіллі мого сина почали розходитися, я підійшла до своєї невістки. Посміхнувшись, сказала їй: — Я не маю багатств і великих статків, але якщо тобі колись знадобиться порада чи допомога, я завжди поруч і зроблю все, що в моїх силах. Оксана подивилася на мене і, трохи всміхнувшись, відповіла: — Дякую, але в мене є моя мама, яка завжди мене підтримає. Її слова прозвучали стримано, але дали зрозуміти, що вона більше покладається на свою родину.

 

Після весілля мого сина з Оксаною я підійшла до молодят і щиро звернулася до невістки:

— Я людина небагата, багато грошей не маю, але якщо знадобиться порада чи допомога, завжди можеш на мене розраховувати.

Оксана усміхнулася і відповіла напівжартома:

— Якщо мені знадобиться порада, я звернуся до своєї мами, а грошей у вас точно не проситиму.

Тоді я сприйняла її слова як жарт, але з часом зрозуміла, що вона мала на увазі.

Мій син переїхав до квартири Оксани, яка була на іншому кінці міста. Відтоді він став рідко приїжджати до мене, а невістка з’явилася в моєму домі лише раз чи двічі після весілля. Запрошувати мене до себе вони ніколи не кликали.

Одного разу в мене зламався кран на кухні. Я попросила сина допомогти, адже це було просте завдання, яке зайняло б лише кілька хвилин. Але Микола відмовився, сказав, що їхати так далеко немає сенсу і краще викликати майстра. Грошей у нього я, звісно, не взяла, сама сплатила за ремонт.

Коли у них народилася донечка, мене теж не запросили подивитися на онуку. Оксана пояснила, що в їхньому домі обмеження: до немовляти не впускають «чужих людей». Мені було боляче це чути, адже я не вважаю себе чужою.

Скільки разів я запрошувала їх у гості — вони не приїжджали. А до себе додому мене теж жодного разу не кликали. Микола, який раніше завжди цікавився моїм життям, тепер не телефонує. Відчуваю, що ми стали чужими.

Я виховала сина, а тепер він, здається, став частиною зовсім іншої родини. І я ніяк не можу зрозуміти, де зробила помилку.