– Алло. Це Олена? – Так, слухаю вас уважно. – Вас турбує Максим. Я – чоловік коханки вашого чоловіка. Олена застигла, тримаючи в руках пакет із покупками, намагаючись осмислити, хто їй телефонує. Але слова «Коханка чоловіка. Коханка чоловіка» немов ехо відбивалися у голові. – Так, я слухаю, – повторила механічно Олена. – Вас це не дивує? Вам уже відомо? – Так. Ні, тобто. Я хочу сказати, що не розумію, про що ви ведете мову. Хоча ніби й розумію, але не знаю, що вам відповісти, – Олена зовсім розгубилася, плутаючись у думках та словах.

 

– Алло. Це Олена? – Так, слухаю вас уважно. – Вас турбує Максим. Я – чоловік коханки вашого чоловіка. Олена застигла, тримаючи в руках пакет із покупками, намагаючись осмислити, хто їй телефонує. Але слова «Коханка чоловіка. Коханка чоловіка» немов ехо відбивалися у голові. – Так, я слухаю, – повторила механічно Олена. – Вас це не дивує? Вам уже відомо? – Так. Ні, тобто. Я хочу сказати, що не розумію, про що ви ведете мову. Хоча ніби й розумію, але не знаю, що вам відповісти, – Олена зовсім розгубилася, плутаючись у думках та словах. Вони напливали хаотично, перемішуючись, не даючи змоги скласти цілісну картину. – Пропоную зустрітися, аби все обговорити, – голос співрозмовника вражав спокоєм і стриманістю.

– Згода. Безумовно. Коли? – Хоч зараз. Де ви? Я під’їду. – Ой, я зараз біля крамниці. Мені ще треба придбати кефір. Хоча, ні, навіщо? Це не має значення. Я зараз вийду. Я на розі вулиць Вишневої та Квіткової. Олена глянула на продукти у пакеті. Вони здалися їй несправжніми. Неїстівними. Зроблені з пап’є-маше. Навіть назви свої втратили. Дівчина відставила пакет і автоматично попрямувала до виходу з магазину. «Коханка чоловіка. Коханка чоловіка. Мій чоловік? Коханка Сергія? Можливо, мені почулося? – міркувала Олена, – цього не може бути».

Олена та Сергій були у шлюбі лише п’ять років. Дітей поки що не мали. Не складалося. Але це ще не викликало занепокоєння. Весь вільний час проводили разом. І на ковзанах каталися взимку, і влітку об’їздили всі озера в околиці. А ще Олена мріяла про власне авто. Хонду Сівік. Синього кольору. Вона вірила, що диво станеться і її мрія здійсниться. А тут… Коханка. «Не слід панікувати завчасно. Ось зустрінуся, вислухаю, що він мені розповість. Можливо, якась помилка». Олена вийшла на вулицю, трохи заспокоїлася і стала чекати на незнайомця. Він під’їхав досить швидко.

– Ви Олена? Я – Максим. Доброго дня. Прошу, сідайте. – Максиме, розкажіть, що до чого? Я з вами нікуди не поїду, бо бачу вас вперше. – Не люблю розмовляти в автомобілі, – не бачу очей співрозмовника. Гаразд, ходімо. Тут є невеличка кав’ярня. Присядемо, вип’ємо кави. У кав’ярні Максим розповів, як почав підозрювати неладне у поведінці своєї дружини Людмили. Як несподівано заїхав за нею на роботу, і побачив, як вона сідає в чужу машину та їде геть. Якось вдома він випадково почув її розмову із Сергієм. Як одного разу на світлофорі зустрів той самий автомобіль із тими ж пасажирами. Цього разу він розгледів номерні знаки, і не докладаючи зусиль, через знайомих, «пробив» їх. З’ясувалося, що ідилія між Людмилою та Сергієм триває вже деякий час. І тоді Максим не витримав.

Олена не пам’ятала, коли востаннє так гірко плакала. Не зважаючи на присутніх, голосно схлипуючи, розмазуючи сльози по щоках. Від розпачу. Від нерозуміння, що робити далі. – Олено, якби сльози могли зарадити біді, я б із задоволенням приєднався до вас, – Максим простягнув дівчині паперову серветку. Стало трохи легше. І справді, до чого ці сльози? Що вже сталося, то сталося. Треба обміркувати, як діяти далі. Розробили план. Зловити зрадників на гарячому. – У вас є автомобіль? – Ні, немає. Тільки посвідчення водія. Іноді Сергій дозволяє мені кермувати його машиною. Власного авто я ще не маю.

– У такому разі, зробимо так. Я дам вам свій автомобіль на певний час. Коли все закінчиться, повернете. Не хвилюйтеся щодо водіння. Авто застраховане. – Щиро дякую. Величезне спасибі вам, Максиме, – Олена усім серцем прагнула якнайшвидше розплутати цю жахливу плутанину. І ще вона сподівалася потайки, що це все виявиться обурливою помилкою. І її Сергій не причетний до цієї гидоти. Відразу після кав’ярні новоспечені спільники вирушили по автомобіль. Максим із дружиною мешкали за містом у власному двоповерховому будинку. Максим будував цей дім, як він згодом жартома називав своє житло, для того, щоб виховувати багато діточок. Щоб усім вистачило місця та свободи. Але Людмила про дітей і чути не хотіла. Ще не на часі. Спочатку, мовляв, треба пожити для себе. Дітей завжди встигнемо народити.

Максим відчинив ворота гаража і Олена закам’яніла. Вона втиснулася в сидіння автомобіля, впавши в якийсь простраційний стан. Вже вдруге за сьогоднішній день. – Товариш попросив допомогти продати. Вони з дружиною відлітають до Канади. На постійне місце проживання. Поки що не маю часу цим займатися, – Максим махнув рукою у бік омріяного авто Олени. Уважність та підтримка Максима, та хоч і тимчасово, але здійснена мрія. Все це трохи пом’якшило душевний біль Олени. Незабаром зрадницьку парочку викрили. Сергій не просив пробачення. Не намагався переконати Олену у випадковості зустрічі з Людмилою. Не відчував провини. Навпаки, холодним тоном безапеляційно заявив Олені:

– А чого ти очікувала? Поглянь правді у вічі. Господиня з тебе, звісно, непогана, але й не більше. Тим паче, ми з Людою вже давно вирішили бути разом. Я робив усе можливе, та, на жаль, не зумів тебе змінити. Вибач. Немов чорна хмара нависла над Оленою. Що? Господиня? Змінити тебе? Це він про що? Вона дивилася на Сергія і не могла повірити, що це говорить її чоловік. Що за мана? Адже все було так добре. Людмила теж не виявляла особливих переживань. – Згадаймо, коли ми востаннє були в кіно? Ти постійно на роботі. Тебе вічно немає вдома. Я втомилася від цього. Хочу пожити нарешті для себе. А не для тебе. Заяву на розлучення подам завтра ж.

На тому і розійшлися. Олена не знаходила собі місця від розпачу. «Яка ницість! Яка підлість! Адже ніщо не віщувало такого фіналу! Що ж тепер? Як далі жити?». Вона вирішила випити снодійне, але в аптечці не виявилося нічого підходящого. Та й навіщо снодійне в домі, де раніше панувало кохання? Кохання??? «Сходжу до аптеки. Заодно і прогуляюся. Несила залишатися у чотирьох стінах. Самій». Раптом задзвонив телефон. Олена тремтячими пальцями дістала його з кишені. «Сергій!». Але на екрані світилося ім’я «Максим». – Олено, як ви там? Я ось подумав… Вам, напевне, зараз важче, ніж мені. Вирішив зателефонувати, підтримати.

– Мені? Так. Просто якось несподівано все сталося. Я саме збираюся до аптеки. Та ще ж ключі від вашої машини треба повернути. А ви як? – Та нічого, тримаюся. А що трапилося? Навіщо в аптеку? Можливо, вам щось потрібно? – Та ні, обійдуся. Це так, по дрібницях. Для дому. Бо вдома порожньо. – Олено, а ви не хотіли б десь посидіти, поговорити? Відзначити, так би мовити, початок нового життя. Все, що не робиться – все на краще. У товаристві Максима Олена почувалася на диво спокійно. Навіть захищено. Вона намагалася ні про що не думати. Звісно, вона не розглядала його як чоловіка. Адже вона все ще кохала Сергія.

Максиму було дуже шкода цю тендітну жінку. Можливо, не варто було вплутувати її у цю неприємну історію? Згодом би все з’ясувалося само собою. Обидві жертви зради розібралися б якось. На Сергія він відчував злість подвійно. За зраду дружини. І за байдужість до Олени. Як можна було покинути таку щиру та беззахисну жінку? Олена одразу погодилася на зустріч. Аби не збожеволіти у замкнутому просторі. Сиділи в затишній кав’ярні. Пила каву. Розповідали одне одному про свої життя. Кожен про своє. Часом Олена ледь стримувала сльози, але навпроти сидів її несподіваний рятівник. Відчуття надійного чоловічого плеча. І вона намагалася опанувати себе. Ключі від автівки Максим не взяв. Користуйтеся, скільки потрібно.

Минув місяць, за ним ще один. Зустріч за зустріччю у кав’ярні. Спільні прогулянки у парку. Ані Олена, ані Максим не помітили, як збігло пів року від їхньої першої сумної зустрічі. Ані Олена, ані Максим не відчували того гострого болю, що зазвичай супроводжує розлучення. Наче цілющим бальзамом стали одне для одного. Так і одружилися. Олена й подумати не могла, що разом зі здійсненням мрії про омріяне авто, зустріне вона такого чудового чоловіка. Чоловіка, із яким проживе щасливе життя, сповнене дитячого сміху, спокою та взаємної любові.