Цього року я вирішила не їхати додому на Різдвяні свята. Думала, що краще заощадити гроші, адже кожна поїздка – це додаткові витрати. Але син і донька так наполегливо просили мене приїхати, що я зрештою здалася. Учора я прибула в Україну. Відтоді не можу заспокоїтись – сльози не перестають текти по щоках. Тут на мене чекав такий сюрприз, про який я навіть мріяти не могла.

 

Цього року я не планувала їхати додому на Різдвяні свята. Хотіла заощадити, адже кожна поїздка – це додаткові витрати. Але мої син і донька так наполегливо просили, що я не змогла відмовити. І ось учора приїхала в Україну.

Відтоді не можу заспокоїтись – сльози течуть по щоках. Те, що сталося тут, стало для мене справжнім сюрпризом.

П’ять років в Італії
Я поїхала працювати за кордон, аби зібрати гроші на власне житло для нашої сім’ї. Справа в тому, що ми з дітьми жили у квартирі моєї мами в столиці, але після її смерті довелося продати житло і поділити гроші між мною, братом і сестрою. Ми змогли купити дім у селі, але життя в столиці вимагало орендованого житла, на яке постійно не вистачало коштів.

Я працювала день і ніч, економила на всьому. Жила скромно, витрачала тільки на найнеобхідніше. Одяг брала зі смітників, харчувалася з господинею, у якої працювала, і лише щонеділі їздила до церкви. Усе, що вдавалося зекономити, я відсилала дітям.

За ці роки додому приїжджала лише двічі – на весілля до доньки та сина. Решту часу замкнула в собі всі почуття й бажання, аби швидше досягти нашої мети.

Неочікуваний подарунок
Цьогоріч діти настійливо просили мене приїхати додому на свята. Я довго вагалася, але вони наполягали, і я погодилася.

Зустріли мене в столиці, повезли до доньки на квартиру. Я й не звертала уваги на деталі – чиста, затишна квартира, видно, що не нова, але гарно облаштована. Головне для мене було побачити дітей.

Коли ми всі зібралися за столом, син поклав на блюдо ключі й підсунув їх до мене.

– Мамо, ця квартира не орендована, – сказала донька. – Вона твоя.

Я нічого не зрозуміла. Почала запевняти, що зароблених мною грошей на таке не вистачило б. Але син пояснив:

– Ми відклали всі твої гроші, які ти надсилала. А те, чого не вистачало, ми з сестрою доклали. Тепер ця квартира твоя.

Виявилося, син домовився зі своїм начальником, який продавав квартиру. Донька також доклала свої заощадження, зароблені в Чехії, а син – гроші, які відклав за роки роботи далекобійником.

Сльози вдячності
Я плакала й не могла вимовити навіть слова. Усе, що я віддавала дітям, вони зберегли й примножили. Вони захотіли, щоб я більше не працювала в Італії та жила ближче до них.

Хоч я й запропонувала повернутися на роботу, аби допомагати їм, діти запевнили: тепер вони дорослі та впораються самі.

Ця подія стала для мене найбільшою нагородою за всі роки важкої праці. Я щаслива, що маю таких вдячних і люблячих дітей.