Після весілля Марія переїхала до чоловіка в місто. Петро завжди був уважним і дбайливим: часто тішив Марію подарунками, запрошував у кафе, радував її приємними сюрпризами. Але з часом Марія почала помічати, що Петро все частіше затримується на роботі. Одного дня він несподівано сказав: — Увечері я заїду за тобою. Нам треба серйозно поговорити. Марія була вражена. Її серце стислося від болю, і сльози самі потекли з очей. — Значить, це правда… — шепотіла вона, ледве стримуючи плач. — Він хоче сказати, що йде до іншої… Весь день вона була наче не своя, думки хаотично роїлися в голові. Проте ввечері її чекала несподіванка, про яку вона навіть не могла подумати.

 

Після весілля Марія поїхала жити до чоловіка в місто. Тепер вона господиня трикімнатної квартири!

З Петром вони познайомилися абсолютно випадково. Жила Марічка в селі з мамою і бабусею в старенькій хаті.

Після школи пішла працювати продавчинею в квітковий магазин. Там вони і познайомилися. Марічка, як зараз, пам’ятає той день…

Молодий високий хлопець прийшов купувати великий букет троянд. З першого погляду, він дуже сподобався Марічці. Одне трохи засмутило її – як правило букети хлопці купували своїм дівчатам. Але через 2 дні він зайшов знову.

Розговорилися і познайомилися. Виявилося у нього немає нареченої, а букет він купував мамі на день народження. Петро запросив дівчину в кафе і з того вечора вони почали зустрічатися.

Любов закрутила їх з головою і вже через півроку Петро зробив їй пропозицію. У Петра свій бізнес по установці вхідних дверей. І хоча чоловік пропонував їй звільнитися, Марічка і далі їздила в свій магазинчик продавати квіти.

Нехай вона отримує зовсім невелику зарплату, але жити за рахунок чоловіка їй не хотілося. Квіти Марія обожнювала, їй подобалося, складати букети.

Згодом з’явилися постійні клієнти. Знайома старенька, Віра Григорівна, раз на місяць купувала у неї скромні букетики. У день своєї пенсії вона приходили після обіду і Марія знала, що їй запропонувати.

Молодий хлопець Степан, на вихідний забігав за трояндами, які дарував своїй нареченій.

Дідусь Матвій, теж частий її покупець. Завжди купує дві білі троянди, а потім везе дружині. На цв*нтар…

Здається, ну просто продавчиня, а скільки всього проходить повз неї. То галаслива юрба зайде купити букети на весілля. Іноді підлітки, забігають щоб порадувати маму квіточкою. Буває, що приходять люди з сумними очима і тоді Марія розуміє, що букети для людини в останню путь.

Зазвичай увечері після закриття кіоску за Марією завжди заїжджав чоловік і вони поївши в кафе їхали додому.

Петро взагалі чоловік дуже турботливий. Не забував дарувати дружині подарунки, водити її в кафе, ось скоро поїдуть відпочивати на море.

Так пройшло 3 роки і раптом Марія почала помічати, що чоловік все рідше заїжджає за нею. Просто дає вранці гроші на таксі. Говорить, що багато роботи тепер…

Потім став надовго затримуватися на роботі, пояснюючи це тим, що хоче розширити бізнес. А через півроку, незважаючи на те, що чоловік так багато працював, гроші в сімейному бюджеті зменшилися на третину.

І якщо спершу Марія не переживала, то тепер вона занепокоїлася. А чи правда все це? Якщо він так багато працює, чому ж тоді грошей тільки меншає.

Якщо раніше він був ласкавий і уважний, то тепер прийшовши з роботи, Петро поївши лягав спати. На розпитування дружини, відповідав, що втомлюється і йому треба відпочити.

В голову Марії лізли нехороші думки. Можливо у нього з’явилася інша. Стурбована Марія навіть на вихідний призначила зустріч Роману найкращому другові Петра. Вона слізно просила розповісти їй з ким зустрічається її чоловік. Рома тільки посміявся і сказав:

-Він любить тільки тебе!

Марія Ромці не повірила. Звичайно ж вони з чоловіком домовилися і він не видасть свого друга. Тепер вона стала жити в очікуванні чогось недоброго. Можливо незабаром чоловік заговорить про розлучення. Від таких думок Марії ставало лячно. Вона щиро любила чоловіка…

У п’ятницю вранці Петя повідомив їй.

-Увечері після роботи, я заїду за тобою потрібно серйозно поговорити.

Весь день вона не могла зосередитися. Думки не відпускали її. Значить все правда, він скаже, що йде до іншої.

Увечері вперше за півроку Петро заїхав за дружиною. Він повіз її в торговий центр і повів в кафе.

-Ну ясно зараз він запропонує їй розлучитися, – подумала Марія.

Посадивши дружину в крісло, він дістав ключі.

-Кохана моя дружино, це ключі від твого магазину квітів. Дарую тобі, будь господинею!

Сльози щастя покотилися у Марії з очей. Вона такого точно не очікувала. Виявляється весь цей час він наполегливо працював збираючи гроші, на покупку для неї!

-Любий, я тебе кохаю! – тільки й вимовила вона і обійняла чоловіка.

Минуло п’ять років з того дня. Марія не тільки власниця квіткового салону, вони з чоловіком тепер щасливі батьки маленької донечки Іванки…