У 40 років моя дружина зізналася, що закохалася у свого начальника, і прямо попросила розлучення. Діти тоді вже вчилися в столиці, тож ніхто з нас не хотів ускладнювати ситуацію. Я залишив їй нашу квартиру, побажав щастя, і вирішив повністю зосередитися на роботі. Час не стояв на місці, і мої зусилля почали давати плоди — бізнес розвивався, а справи йшли все краще. Через чотири роки я досяг того, про що навіть не мріяв раніше: придбав великий і затишний будинок за містом. Здавалося, життя набирає нових обертів, але внутрішньо я часто згадував той момент, коли все змінилося.

 

Мені 68 років, і я лише тепер зрозумів, що шляхи долі передбачити неможливо. Не зважаючи на свій поважний вік, я ще досі працюю, у мене є своя невелика фірма, яка дає непогані прибутки. Живу я сам у своєму власному будинку, доволі просторому.

Мій перший шлюб був доволі щасливим, у нас з дружиною народилося двоє дітей – син і дочка. Прожили ми майже 20 років, я забезпечив свою родину житлом, та й грошей нам ніколи не бракувало.

Але у віці 40 років моя дружина закохалася у свого начальника і сама мені зізналася в цьому. Вона попросила розлучення, діти на той час вже поїхали з дому у столицю вчитися.

Дружині я залишив нашу квартиру, побажав усього хорошого і з головою кинувся в роботу. Мої справи швидко пішли угору, через чотири роки я купив собі великий будинок за містом.

Оскільки я весь час пропадав на роботі, то найняв жінку, яка мала доглядати за моїм будинком, в її обов’язки входило прибирати будинок, прати, прасувати і наповнювати мій холодильник продуктами.

Марія, так звали мою дімробітницю, виявилася дуже хорошою людиною. Після розлучення вона з дочкою опинилася у скрутному становищі, тому і погодилася працювати у мене.

Не зважаючи на те, що Марія була на 15 років молодшою за мене, ми з нею дуже добре розуміли одне одного, і через рік я одружився з нею.

Закохався по-справжньому, вона була дивовижною, потім навіть в роботі мені дуже допомагала. Її дочка жила з нами. Своїх дітей я теж не обділив – і синові, і дочці я купив по квартирі.

До мене діти навідувалися рідко, вони створили власні родини і жили своїм життям, а я з Марією своїм.

З другою дружиною я прожив чудових 25 років, а нещодавно її не стало. Я важко переживав втрату. І тут до мене зачастила моя дочка. Вона спочатку, начебто, приходила мене підтримувати.

Але потім все відкрилося. Дочка почала наполягати на тому, що нам з її мамою треба знову зійтися. Чоловіка моєї колишньої дружини не стало, вона живе сама, як і я. От дочка і подумала, що було б добре, якби ми жили разом, в моєму будинку. А квартира б залишилася доньці.

Не можу пояснити чому, але я не хочу знову сходитися з колишньою дружиною. За ці роки ми з нею стали чужими, і нас не може зблизити навіть той факт, що у нас з нею є спільні діти. Не знаю, чи ви зрозумієте, про що я. Але однозначно, ця людина тепер мені ніхто.

Тому я відмовився від пропозиції дочки. Але вона не здається, наполягає на тому, що якщо ми будемо жити разом, то і нам буде веселіше, і їй буде простіше нас доглядати.

Вже й не знаю, що робити. Дочка приходить щодня, і щодня торочить одне і те саме. Мені часом здається, що вона не про нас думає, а про те, як би швидше звільнити одну житлоплощу.

Я не хочу жити з колишньою дружиною. Дочка каже, що ще кілька років, і я пошкодую про своє рішення, але я сподіваюся, що такого ніколи не станеться.

Фото ілюстративне.