Марійка разом із коханим Микитою купили торт до чаю і вирушили в гості до його батьків. Там уже стояв накритий стіл, а мама й тато Микити щиро раділи майбутній невістці. – Які у вас плани на Новий рік? – поцікавилася мама Микити. – До нас завітають друзі, – із задоволенням відповів син. – Будемо святкувати всі разом: поїмо, попʼємо, пограємо в якісь ігри. Все, як завжди. Але тепер ми з Марійкою вже справжня сім’я! – А ви чим плануєте зайнятися на Новий рік? – поцікавилася Марійка у батьків Микити. – Ой, – мама й тато обмінялися поглядами. – Та поїмо трохи, подивимося телевізор і спати підемо. І тут Марійці несподівано прийшла цікава думка…

 

Батьків Марійки не стало, коли вона була зовсім маленькою.

Спершу пішов тато, а мама прожила трохи довше. Вона покинула цей світ, коли Марійці виповнилося двадцять років.

Таким чином, ще зовсім малою вона залишилася сама.

У неї не було рідних братів чи сестер, а також дідусів і бабусь.

Із рідні залишилася лише тітка по лінії батька і дядько з боку мами. Проте вони не були близькими, тому так і залишилися для Марійки далекими родичами.

Не дивно, що дівчина завжди мріяла мати поруч близьку людину. Їй хотілося родини, затишку та людей, які були б її підтримкою.

Вона із заздрістю дивилася на друзів, які проводили новорічну ніч із батьками, а лише потім ішли гуляти. Марійка багато б віддала, аби хоч раз знову побути разом із мамою й татом. Але час не повернути, і їй залишалося лише мріяти, що одного дня вона створить свою родину.

Іноді мрії все ж збуваються. Коли Марійці виповнилося двадцять шість, вона зустріла чудового чоловіка.

Микита був її ровесником. Він був веселим, добрим, відкритим і мав чудове почуття гумору.

Їхні стосунки почалися майже одразу. Вони знайшли один в одному рідні душі, тому разом їм було легко й комфортно.

Марійка дуже хвилювалася перед знайомством із батьками Микити.

Їй було ніяково, адже з її боку не було з ким знайомити хлопця, і вона переймалася, що його рідні можуть не схвалити її.

Їхнє слово мало вагу, адже ніхто з боку Марійки не міг її підтримати чи заступитися.

Однак хвилювалася вона даремно. Мама Микити прийняла її, наче рідну доньку. Вона завжди посміхалася, говорила приємні слова й навіть хвалила за дрібниці.

До того ж, вона ніколи не втручалася в стосунки Микити й Марійки, не намагалася їх чогось навчити.

Тато Микити був серйозним і мовчазним чоловіком.

Але, бачачи Марійку, він щоразу усміхався. Здавалося, він колись мріяв про доньку, і тепер його мрія здійснилася.

Марійка завжди з радістю їхала в гості до батьків Микити. Там вона відчувала те, чого їй давно не вистачало – тепло й турботу справжньої родини.

Колись її сім’я також була щасливою, але доля рано забрала це щастя.

Напередодні Нового року Микита й Марійка вирішили жити разом. Вона переїхала до нього, і вони почали вчитися будувати свою сім’ю. Разом вели побут, звикали до постійної присутності одне одного. Але для них це не було важко, адже вони дійсно любили одне одного.

І в Марійки, і в Микити було багато друзів. З часом компанії об’єдналися, адже вони обоє мали здатність притягувати людей.

Коли постало питання святкування Нового року, вирішили, що святкуватимуть у Микити й Марійки вдома.

Дівчина була не проти. Велика й дружня компанія обіцяла веселе й галасливе святкування. Вони були молодими, тож такий формат їх цілком влаштовував.

За кілька тижнів до свята Марійка й Микита поїхали до його батьків.

Їх запросили на вечерю, і це було звичною справою.

Вони купили торт до чаю й вирушили в гості, де їх уже чекали за накритим столом. Як завжди, мама й тато Микити були раді бачити їх.

Під час чаювання мама запитала:

– Які у вас плани на Новий рік?

– До нас друзі прийдуть, – сказав син. – Святкуватимемо разом, як справжня сім’я.

Марійка усміхнулася. Їй подобалося, коли Микита називав їх сім’єю.

– А ви що плануєте? – поцікавилася вона.

– Ми? Та що ми можемо робити? Поїмо, телевізор подивимося, а потім спати підемо, – відповіла мама Микити.

Її слова зачепили Марійку. Вона зрозуміла, що їй хочеться сімейного свята.

І хоч вони вже домовилися з друзями, вона зважилася розповісти про свої почуття Микиті.

Він підтримав її і запропонував святкувати з його батьками.

Коли вони повідомили цю новину, батьки були дуже раді.

Свято вийшло теплим і сімейним. Для Марійки це було найкращим подарунком – знову відчути себе частиною родини.