Коли Марина отримала у спадок будинок своєї бабусі, вона не чекала знайти в ньому нічого особливого. Старі меблі, вицвілі фото, кілька антикварних дрібничок – усе, що нагадувало про минуле.
Але одного дня, розбираючи стару шафу на горищі, вона натрапила на потертий шкіряний щоденник із замком. Ключа не було, але замок був старий, і Марина без зусиль відкрила його ножем.
Перша сторінка датувалася 1967 роком. Почерк бабусі, акуратний і витончений.
“Я не можу більше мовчати. Якщо колись цей щоденник знайде хтось із рідних, знай – я зробила це заради вас…”
Марина відчула, як по спині побігли мурашки. Що вона мала на увазі?
Чим далі вона читала, тим більше її серце стискалося від тривоги.
Бабуся описувала події, про які ніхто в родині ніколи не згадував. Зникнення сусідки, дивні нічні розмови дідуся з незнайомцем, пожежа в будинку на іншому кінці села, яка сталася саме тоді, коли її родина мала фінансові труднощі.
“Я знаю правду, але боюся її сказати. Якщо одного дня мене не стане раптово – знай, що це не випадковість.”
Останній запис був зроблений за день до смерті бабусі.
Марина закрила щоденник, відчуваючи холодний піт на спині. Вона знала, що її бабуся померла від серцевого нападу. Але що, як це не було випадковістю?
Що вона знала такого, що могло коштувати їй життя?
Відповіді, можливо, ще десь ховалися. Але чи була Марина готова їх знайти?
💬 А ви знаходили у спадок речі, що відкривали несподівані сімейні таємниці? Чи варто було Марині продовжувати пошуки правди?
Коментарі
Дописати коментар